Серед безмежного космосу, де час втрачає своє значення, вона летіла — космічний янгол, створена зі світла і таємниць галактик. Її сукня, схожа на потік зоряного пилу, сяяла кольорами, які неможливо описати словами. Вона здавалася частиною Всесвіту, і водночас чимось більшим, ніж усе, що можна уявити.
Її крила, утворені з танцюючого туману та іскор, були живим полотном космосу. Вони змінювали форму з кожним рухом, залишаючи за собою мерехтливий слід, що ніби розповідав історію про створення і руйнування світів. Кожен її крок у просторі був наповнений грацією, яка примушувала самі зірки завмирати у шані.
Попереду яскраво сяяли зоряні ворота — портал, що переливався відтінками небесного блакитного і вогняного золотого. Ворота були створені задовго до того, як перша зірка запалила своє світло, і лише обраним дозволялося пройти крізь них.
Янгол прямував до порталу, її обличчя залишалося спокійним, але в очах горів вогонь місії. Вона була хранителькою рівноваги, істотою, покликаною захищати гармонію між світами. Її подорож була частиною великого задуму, який перевершував розуміння навіть наймудріших істот.
Коли вона наблизилася до воріт, їхнє світло стало яскравішим, ніби визнаючи її гідність. М’яке мерехтіння її крил злилося зі світінням порталу, і в цю мить космос ніби завмер, очікуючи, що станеться далі.
Але янгол зупинилася лише на мить. Без сумнівів, з незламною рішучістю вона увійшла до воріт, зникаючи у сяйві. За нею залишився лише слід зоряного пилу, нагадування про її шлях і про те, що навіть у найглибших глибинах космосу існує краса, яка не підвладна часу.
Ворота зачинилися, і Всесвіт повернувся до свого звичного ритму, але всі, хто бачив її подорож, знали: цей момент залишиться у вічності.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI