| Hello, friends! Last week, I had to walk through the center of Lviv. Even though I was in a rush, this short stroll turned out to be surprisingly productive from the perspective of a street photographer — albeit an amateur like me. There were so many moments worth capturing, and each of them told its own little story. Here’s a man walking down the street with boxes in his hands. At first glance, nothing special. But his reflection in a mirror mounted on a building’s wall adds a touch of cinematic depth to the scene. A bit further on, I came across a wedding photoshoot. A couple dressed in their festive attire stood in the middle of a square, attentively watching the photographer, who seemed to be guiding them into the perfect pose. The atmosphere was filled with joy and celebration, like a scene from a wedding movie. Another moment — an unnaturally hunched man hurrying across the street. Where could he be going in such a hurry? What made him take on such an odd posture? This image raises more questions than it answers, but that’s what makes it so captivating. And then, there’s a homeless man carrying an enormous sack on his back, likely filled with empty plastic bottles. He moves slowly and purposefully, as if his entire world is contained in that sack. These moments aren’t connected by any overarching storyline, but they are united by their setting — the heart of old Lviv. Its streets live a life of their own, full of contrasts. Here, the festive and the mundane, joy and struggle, beauty and chaos coexist. And all of it fits within just a few blocks brimming with history and human stories. The center of Lviv is a place where every moment is unique. A keen observer will see more than just architecture or passersby. They’ll see stories being written every second, as long as they take a moment to pause, look around, and press the shutter button on their camera (though, in my case, it was just my phone 😊). | Привіт, друзі! Минулого тижня мені довелося пройтися пішки через центр Львова. І хоча я поспішав у своїх справах, ця коротка прогулянка виявилася напрочуд продуктивною з точки зору вуличного фотографа — нехай і аматора, як я. Моментів, які вартували кадру, було безліч, і кожен з них розповідав свою маленьку історію. Ось чоловік, що йде вулицею з коробками в руках. На перший погляд — нічого особливого, але відображення в дзеркалі, закріпленому на стіні будинку, додає цій сцені якоїсь кінематографічної глибини. Трохи далі натрапляю на весільну фотосесію. Молодята у святковому вбранні стоять в центрі площі, уважно дивлячись у бік фотографа, який, здається, показує їм ідеальну позу. Атмосфера тут наповнена радістю й урочистістю, ніби кадр з весільного фільму. Інший момент — неприродно згорблений чоловік, що квапливо перетинає вулицю. Куди він так поспішає? Що змусило його прийняти таку дивну позу? В цьому кадрі більше питань, ніж відповідей, але саме це й зачіпає. А ось безпритульний, що йде, несе на плечах величезний мішок, наповнений, судячи з усього, порожніми пластиковими пляшками. Він повільний, зосереджений, ніби весь його світ вмістився в цьому мішку. Ці моменти не пов’язані між собою сюжетом, але їх об’єднує місце дії — серце старовинного Львова. Його вулиці живуть своїм життям, наповненим контрастами. Тут зіштовхуються свято й буденність, радість і боротьба, естетика й хаос. І все це вміщається в кілька кварталів, наповнених історією й людськими долями. Центр Львова — це місце, де кожна мить унікальна. Уважний спостерігач побачить тут більше, ніж просто архітектуру чи перехожих. Він побачить історії, які пишуться щосекунди, варто лише зупинитися, подивитися довкола і натиснути кнопку затвора на фотоапараті (хоча в мене був лише мобільний телефон😊). |
Я був у Львові близько 40 років тому і мало що пам'ятаю. Сподіваюся, у мене буде можливість відвідати його знову.
Ого, давненько! Можливо я ще і не народився)) А може десь там плакав у пологовому 😊
Молодець, Тарасе! Ти все таки знайшов вихід з положення! Бажаю успіхів!
Безвихідних положень не буває, просто потрібно працювати, робите те, що тобі подобається і це має бути якісний та оригінальний контент)). Та мене вже не банять, але повертатися до схеми з гарантованою винагородою бажання не має, та й не факт, що голосуватимуть. Але в мене не було часу на все, а в ситуації між тим, що треба пропрацювати і можливо отримати гарну винагороду, чи старатися менше, але отримати гарантовану винагороду за невеликий відкат, я обирав другий варіант, і це погано, бо вбиває бажання розвиватися((.
А вам я раджу не віддавати все ж 10% заробітку тімюкрейн, вони ж вас за вас не голосують. А голосувати проти не будуть, вони ж одразу перестали це робити, як ви пояснили ситуацію зі своїм здоров'ям. Нащо ви це робите?