Straw Christmas Decorations: Life Stories / Солом'яні різдвяні історії

Привіт, спільното!
Солом'яними різдвяними історіями з мого життя я планувала поділитися тут ще минулого року. Але чи то не знайшла на це часу, чи натхнення забракло — вже й не згадаю причини. Тож спромоглася на цей допис лише зараз, оскільки для мене ці історії є певною тяглістю пам'яті та традиції. Річ у тім, що перше моє знайомство з виробами із соломи трапилося ще в дитинстві, а продовжилося вже у дорослому віці. Вони самі мене знаходили, щоб нагадати, з чого все почалося, і ким я є.

А почалося все із солом'яних каблучок, які навчив мене робити мій дідусь. Прості у виготовлені, хоч і забирали трохи часу. Мені подобалося їх плести із соломи, щоб потім так, знаєте, по-дівчачому похизуватися власноруч виготовленими еко-прикрасами перед сільськими подружками. Можливо, дідусь навчив би мене виготовляти складніші вироби із соломи, і я перебрала б від нього це традиційне народне ремесло. Та, на жаль, дідусь дуже рано відійшов у вічність. Не знаю, чи зараз я змогла б відновити процес виготовлення тих каблучок по пам'яті. Але якби мені показали б як, то, певна, згадала б. Фото з тих часів, ясна річ, я не маю, бо це було понад 30 років тому. Але саме тоді мій дідусь заклав мені інтерес і любов до виробів із соломи.

У ті часи, як досі пам'ятаю, в батьківській квартирі на стінах висіли невеличкі картини, де самі зображення були викладені з маленьких солом'яних стеблинок. Тоді був, як нині кажуть, тренд на такий декор (на жаль, ті картини не збереглися), який я зараз досліджую. Можливо, ви теж пам'ятаєте щось із таких предметів дизайну інтер'єру 80-90-х років ХХ століття? Буду вдячна за коментар. 🙂

Зануренням в автентичну традицію соломоплетіння стало моє знайомство із майстринею з Волині, пані Марією, яка виготовляє традиційні різдвяні прикраси із соломи і, звісно, Дідухи. Ці її солом'яні зірочки та дзвоники стали першими в моїй колекції "соломяних різдвяних історій" як подарунок за те, що в страшну ожеледицю в середині 2000-х я зголосилася допомогти майстрині привезти до Києва в авто великого Дідуха для декорації сцени "Зимової Країни Мрій" (ми тоді якраз з родиною поверталися додому від батьків).

Уже наступного року від пані Марії був подарунок на рік Бичка, хе-хе, справжній солом'яний бичок. Ми його дуже любимо і завжди прикрашаємо ним оселю до Різдва.

А в буремний 2014 рік у нашому будинку оселився цей янгол, як оберіг, символ духу предків і пам'яті роду. Коли ми запалюємо біля нього свічку, здається, що цей янгол, склавши долоні у молитві, "оживає" і просить Бога про захист.

Улітку, відвідуючи місто Золочів, під час прогулянки старим містом я натрапила на цю казкову крамничку. На жаль, вона тоді була зачинена, і мені не вдалося портапити всередину. Але на згадку лишилося це фото, з солом'яними виробами у вікні, як нагадування про те, що маю неодмінно туди завітати знову (можливо навіть під час різдвяних свят), аби ця солом'яна історія отримала своє завершення. Певна, ця знахідка не була випадковою.

І наостанок історія цих 8-кутних різдвяних звізд та павука. Вона для мене сповнена особливого тепла і навіть дива. Це був 2016 рік, перший рік, коли ми почали святкувати Різдво 25 грудня. Я поверталася з різдвяного маркету ВСІ. СВОЇ з порожніми руками, засмучена тим, що не знайшла якогось особливого подарунка до свята. І неочікувано в переході на Майдані Незалежності мені трапилася інтелігентна бабуся, яка продавала традиційні різдвяні вироби із соломи.

На якусь мить у мене навіть склалося враження, що окрім мене її ніхто не помічає. Я почала розпитувати її, звідки вона і де навчилася виготовляти 8-кутні солом'яні звізди й павуків. І бабуся з таким захопленням занурилася у спогади свого дитинства. Виявилося, що вона корінна киянка, що в її родині дотримувалися українських звичаїв і традицій навіть попри заборону їх в радянські часи; що плести автентичні вироби із соломи навчила її мама, тощо.

Я стояла і слухала її, зачарована не лише розповіддю, а й такою чистою українською літературною мовою, яку зараз вкрай рідко можна почути від старших людей. Це було якесь передріздвяне диво. Я несла додому не просто традиційні вироби із соломи, а й історію іхньої майстрині, записану у власну пам'ять, піднесений настрій, справжній дух й атрибути традиційного українського Різдва.

Відтоді ці солом'яні вироби висять на балоку нашої вітальні. Вони постійно перебувають в русі, бо будинком постійно циркулює повітря. І в цьому теж є якась магія. Бо здається, що невидимі духи водять навколо них свій невидимий танок, радіючи з того, що в нашій оселі живуть пам'ять і традиція роду. І що більше я про це думаю, то сильніше мене огортають спогади дитинства, коли ми з дідусем майстрували солом'яні каблучки. Нарешті я готова пробудити в собі майстра і відновити цю практику. Але це вже буде інша історія.

Дякую за увагу! З початком нового тижня. Тепла і затишку у ваших серцях. До зустрічі!

Дякую вам за відгук. Цікаво, що традиція соломоплетіння притаманна і шведам, і нідерландцями, і німцям. А це вкотре доводить нашу культурну приналежність до великої європейської родини. Вони також прикрашають такими виробами свої помешкання на Різдво. Якось під час відпустки у Стокгольмі у вітрині однієї крамнички бачила великого солом'яного кота. 🐈 Навіть є фото, але нема часу на розлогі дописи про подорожі.