Даринка по справжньому полюбила прогулянки у лісі торік навесні. До того, коли ми вирішували піти у свою традиційну сімейну недільну прогулянку (яка у нас відбувалася майже завжди, за винятком тих днів, коли ми були у гостях або ж самі приймали гостей), нашу донечку потрібно було правильно налаштувати. Тобто, якщо ми сказали, що підемо до "он того лісу", то Даринку вистачало саме до вказаної точки, дійшовши до якої вона вже не хотіла іти далі і просилася повернутися додому, навіть якщо погода була чудова і ми з дружиною мали настрій прогулятися ще. Ми спочатку ще не вивчили цієї Даринчиної особливості, то ж часто наші прогулянки завершувалися слізьми і зіпсованим настроєм.
А торішня весна - це був час, коли ми ще жили розділено. Дружина з Маркіяном постійно були у Яворові, бо для немовляти там були кращі умови, а маленька хата моїх батьків просто була нездатна забезпечити комфортне існування стількох людей, особливо дітей, як я вже сказав. Проте Даринка ходила у дошкілля тут, то ж мусіла бути тут (за винятком днів, коли школи переводили на дистанційне навчання).
То ж якось після школи, у погожий весняний день (коли тільки сніг зійшов, хоча потім він ще знову падав, але зараз не про це), я вирішив піти на прогулянку з Даринкою та Яремчиком (син моєї сестри, якщо хто забув 😉). Проте Даринку потрібно було зацікавити і я вигадав цілу історію про пошуки скарбів. Ми ішли в ліс і я дорогою вигадував їм різні оповідки, частково пов'язані із Гаррі Поттером, якого ми тоді читали із Даринкою, частково з іншими книжками, яких я прочитав чимало.
На моє здивування, Даринці тоді дуже сподобалося блукати по лісу, дертися на найкрутіші пагорби та долати труднощі і вони не скаржилася на важкість, а навпаки, ніяк не хотіла іти додому. То ж тоді я зрозумів, що колись з нею можна буде піти у справжній похід, з ночівлею в палатці і їй буде це цікаво 😊.
А тоді весною ми здійснили ще декілька таких мандрівок, щоразу на замовлення дітей, а потім влітку і восени. Внизу фото з одного із таких осінніх походів 😀.
