Я чекав того дня, коли поїду в Голу Пристань до свого дядька, Іллі Пимоновича.
І поїхав, та коли приїхав до місця призначення, мене ніхто не зустрічав на зупинці, й ось стою я на цій зупинці, і підходить до мене знайомий хлопець, на ім'я Сергій, який працював в санаторії Гола Пристань і грав там на гітарі, на танцях він був музикантом.
Так ось, дядько попросив, щоб він мене зустрів, так він й зробив. Підійшов до мене, і попросив в мене запальничку, якої в мене не було.
Сашко це ти ? Так, я. Пішли зі мною до мене на працю, а потім я відведу до дядька Іллі. Так і зробили.
Ну ось я сиджу на лавці біля цього санаторію, чекаю на Сергія і спостерігаю за відпочивальниками, бачу як повз мене на милицях, у червоному спортивному костюмі пройшла дівчинка років так п'ятнадцяти.
Вона пролетіла, наче у неї за спиною були крила. І я її більше ніколи й не побачив би, та ось якось у газеті (БУЛАВА) я прочитав восени оголошення, що дівчина на милицях хоче познайомитись з хлопцем, я вирішив, що поїду до неї, але коли ?
Мама казала мені, щоб я їхав до неї весною чи влітку, але я не міг себе втримати та поїхав, як тільки з'явилися гроші. У місті я придбав пляшку шампанського, букет квітів та велику коробку цукерок.
І ось я приїхав, у незнайоме сіло, яке мало назву ШИРОКА БАЛКА. Я подивився навколо і побачив, що стоять на протилежному боці люди. Вирушив туди, щоб дізнатися, де живе родина моєї майбутньої дружини.
Зробивши декілька кроків, я почув своє ім'я. розвернувшися на оклик, я побачив, що якась жінка йде до мене. Вона спитала :"Ти Сашко?" а я відповів цій жінці :"Так, це я".
"А я Галина Іванівна, мама Вікторії",- казала вона.
Я побачив позаду неї якогось чоловіка. Галина Іванівна сказала :"Вітя йди до нас". Підійшовши до нас він протягнув мені руку і назвався Віктором Петровичем. "Я батько Вікторії". Я відповів :"дуже приємно". І тоді він мені сказав, що Вікторія чекає на мене вдома, він мене відвів до неї.
На подвір'ї, куди привів мене Віктор Петрович, була кавказька вівчарка БАРС. Цей Барс кинувся до мене так, наче його не годували цілий місяць.
Коли ми дійшли до будинку, я у решті решт, побачив Вікторію, яка стояла у тому самому червоному спортивному костюмі.
Так я зустрів свою долю, а через два місяці відбулося весілля, ось я і познайомився з цією родиною.
Гарна історія. Правду говорят, від долі не сховаєшся :)
Дякую за підтримку, знаєте да від долі просто і ховатись не стоє
Доброго вечора @tigersherhan!
Дякуємо за ваш якісний контент!
Ваш пост був зарахований в денний вибір Quac Перевірте Тут
Продовжуйте створювати чудові пости через спільноту QUAC тут так ви отримаєте кращий фідбек від спільноти 💪🏻
Правила Quac
Рекомендації щодо контенту 🌟
З повагою @quac