Вже минуло 1,5 місяці від часу закінчення окупації в нашому селі. В черговий раз , коли їхав центральною вулицею, побачив ці зруйновані будинки, розстріляні паркани, зламані ворота.
Деякі будинки взагалі зруйновані вщент.
На це жахіття неможливо спокійно дивитись. Побачене викликає різні почуття, і співчуття мешканцям цих хатинок, і безвихідь з даної ситуації.
А найбільше - ненависть до тих нелюдів, які порушили всі можливі моральні цінності та правила, наважились розстрілювати цивільних людей та їх житло.
Ще й після втечі росіяни залишили після себе таку велику кількість мін та боєприпасів, що навіть закордонні піротехніки приїхали допомогти їх виявляти та знищити.
Людина, яка хоча б один раз в житті власноруч побудувала для своєї родини будинок , або придбала його і створила в ньому своє затишне сімейне гніздечко, завжди буде з любов’ю до нього ставитись.
Створюючи щось своїми руками , добре знаєш скільки треба прикласти праці та часу, тому поважаєш працю інших, радієш за своїх сусідів, які розпочинають щось будувати, або коли молода сім’я придбала поряд з вами будиночок і привезла перший раз в нього своїх дітей.
Тому я не розумію, як можна це все зруйнувати, знищити чуже родинне гніздо, працю можливо декількох поколінь.
Напрошується лише один висновок: людина в 21 сторіччі цього зробити не може, це була якась орда, що утворена з ледарів, безхатьків, неуків, бандитів з великої дороги, іншого зброду.
Тому в мене немає жодного співчуття через те, що вони десятками тисяч гинуть на українській землі.
Впевнений, що після перемоги село буде відбудоване, а в будинки повернеться мир, затишок та дитячий сміх.
Прикро те, що в історії українських сімей з’явились такі трагічні сторінки і ще не скоро загояться ці душевні рани.
It has been 1.5 months since the end of the occupation in our village. Once again, as I was driving down the main street, I saw these destroyed houses, shot down fences, broken gates.
Some houses were completely destroyed.
It is impossible to look at this horror calmly. What I saw evokes different feelings, and sympathy for the residents of these huts, and hopelessness in this situation.
And most of all - hatred for those villains who violated all possible moral values and rules, dared to shoot civilians and their homes.
Even after the escape, the Russians left behind so many mines and ammunition that even foreign pyrotechnics came to help detect and destroy them.
A person who has built a house for his family at least once in his life, or bought it and created his own cozy family nest in it, will always treat it with love.
When you create something with your own hands, you know how much work and time it takes, so you respect the work of others, rejoice for your neighbors who start building something, or when a young family buys a house near you and brings their children to it for the first time.
Therefore, I do not understand how it is possible to destroy all this, to destroy someone else's family nest, the work of several generations.
There is only one conclusion: a man in the 21st century can not do it, it was a horde formed of lazy people, homeless people, ignoramuses, bandits from the highway, and other scoundrels.
Therefore, I have no sympathy for the fact that tens of thousands of them are dying on Ukrainian soil.
I am sure that after the victory the village will be rebuilt, and peace, comfort and children's laughter will return to the houses.
It is unfortunate that such tragic pages have appeared in the history of Ukrainian families and these emotional wounds will not heal soon.
