ХТО БОЇТЬСЯ ДЯДЕЧКА БАБАЯ?
(АБО, ЯК СВІТЛАНКА-ЗОРЯНКА ДО БАБАЯ ХОДИЛА)
Про Алконостову халепу
Колись, за царя Панька, як земля була пласка, напотому боці світу ховалися від людей усілякі дивацькі створіння. Жив там собі і птах Алконост. Він був знаним веселуном і не оминав жодної нагоди добряче гульнути. Щоранку він злітав високо до неба і уважно спостерігав за мешканцями чарівного краю.
Чи то зберуться завсігдашники чорти у своїй корчмі „Сім миль за пеклом”, чи русалки з повітрулями зачнуть колобродити в очеретах понад річкою, а чи лісовик з ведмедем поцуплять у диких бджіл баклагу медовухи, то Алконіс вже і тут - мов і не літав.
Бровою не поведеш,оком не кліпнеш, як він вже витанцьовує з русалками, разом з чортами тягає за хвоста і пейси злодійкуватого шинкаря, або, обійнявшись коло висьорбаної баклаги з ведмедем і лісовиком, співає таких журливих пісень, що аж вовки скавулячать з глухого лісу.
І всі завжди були раді його бачити, бо мав Алконост серце добре, вдачу веселу і неабиякий хист до співу, за що врешті і поплатився.
А сталося це так. Помітив якось Алконост, що до його пісень аж навіть сонечко прислухається. А треба вам сказати, що сонце в потойбіччі не те що наше. Там воно, як йому заманеться так і сходить – кожного дня з іншого боку, в різний час та ще й різного кольору щоразу.
Але Алконост запримітив достоту, що як заспіває він на світанні веселу пісню – то сонце сходить жовте, ясне, гаряче, – веселись, гуляй, не день, а свято. А як заспіває журливу – то сонце з неба синім засвітить – і день пішов на пропаще, бо всі ходять сонні, як осінні мухи, а ввечері обов’язково дощ. А від пісень мрійливих, про кохання, сонце буває зеленим – тоді взагалі з ліжка краще не вставати – усім сумно і їсти хочеться. Ніхто з дому не виходить, печуть млинці і їдять сало в коморах.
От Алконост і вирішив, щоб думки журби не знали зустрічати кожен схід сонця радісними піснями. Збудував гніздо на березі Бурштинового моря – над самісінькою водою на скелі, і як тільки зорі забирались з нічного неба геть, прокидався, протирав заспані очі, опускав лапи в воду і починав співати. І досить швидко таки привчив сонце бути жовтим, тож в осяяному світлим сонечком потойбіччі запанували радість і сміх. Мешканці чарівного краю завжди були в доброму гуморі, посміхалися і ходили одне до одного в гості, казали, що навіть шинкар перестав чортів обкрадати. І нікому це не заважало, і всі були задоволені, окрім двох здоровенних мушель, які споконвіку жили в глибокій ущелині на дні моря, якраз біля скелі з алконостовим гніздом. Понад все на світі ці мушлі полюбляли спати, а Алконост своїми співами і радісним воланням кожного дня будив їх на світанку, саме в час найсолодшого сну. Мушлі терпіли довго, та коли в них нарешті увірвався терпець, вони вирішили втопити галасливого птаха. І от одного ранку, коли Алконост, звісивши лапи в воду і задерши голову до неба, голосно співав черговий гімн сонцю, розлючені мушлі піднялися з дна моря, вхопили птаха за лапи своїми стулками і потягли вниз.
Та Алконоста не так легко було втопити. Обійняв він своє кам’яне гніздо, вчепився в нього крилами, – і як мушлі не старалися, як завзято не сопіли і не булькали, а стягнути птаха в воду так і не зуміли. Тільки лапи йому повитягували аж до самісінького дна.
Ось така величезна неприємність сталася з чарівним птахом. І засів він у своєму гнізді над морем не відомо на скільки часу, бо ті кляті мушлі лапи Алконоста зі своїх стулок так і не відпустили. Сплять собі на дні, як і спали, а Алконоста за лапи тримають, щоб не співав більше. Та йому вже й не до співів; сидить на скелі і плаче, так вже йому до когось в гості кортить злітати – повеселитись, потанцювати, побешкетувати хоч трохи. З горя мало лапи собі не відрізав, та в останню мить передумав, шкода стало – вони хоч і зробилися тоненькими, як мотузки, але все ж такі свої, рідні.
Друзі спочатку відвідували птаха, а потім геть про нього забули. Та ще й сонце за свої старі примхи взялося: засвітило різними кольорами і сходити почало як йому заманеться.
Саме тоді, мабуть, з відчаю, Алконост і почав нестися. Раз на сто років він зносив велике, схоже на розмальовану писанку, яйце і жбурляв його в море, намагаючись поцілити в мушель. Так тривало довго, доки одне з яєць не потрапило до Змія Горинича.
Далі БУДЕ!
Підписуйтесь, надсилайте Ваші відгуки!
З Повагою до Читачів та їхніх Діточок!
Congratulations @bedrik-solar! You have completed the following achievement on the Hive blockchain And have been rewarded with New badge(s)
Your next target is to reach 200 upvotes.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out our last posts:
Support the HiveBuzz project. Vote for our proposal!
Суперова історія і якою класною мовою написано. Чекатимем нових казочок.
Дуже гарно написано, приємно читати. Автору браво!
Кілька порад для початківця. Для початку краще писати в певну спільноту, а не просто у власному блозі. Бо поки що фоловерів у вас небагато, то ж шанси, що хтось побачить і лайкне ваш пост, дуже малі.
В TeamUkraine вітаються дописи українською. Якщо ви хочете розширити аудиторію, можна писати двомовні пости.
Головне - не зупиняйтесь. Успіхів вам у Вулику!
Дякую, Зірочка.