Туман ковзав між мармуровими колонами, сплітаючись у химерні візерунки, коли Елая ступила на середину залу. Її біла сукня струменіла слідом, немов відблиск місячного світла на воді.
Вона знала, що цей момент настане.
Шепіт старих легенд лунав у її пам’яті: "Обереш шлях сили – зіллєшся з драконом. Обереш шлях страху – розчинишся в тіні."
Тепло розлилося по її грудях, і раптом тканина сукні почала змінюватися. Вона більше не була просто матерією – вона текла, мов жива, ковзаючи по шкірі, поглинаючи її. Луска, біла, як перший сніг, пробивалася крізь шовк, мерехтіла в світлі смолоскипів.
Руки Елаї розчинилися в потоках світла, що утворювали сильні лапи з вигнутими кігтями. Її шия видовжилася, а по спині пробігли легкі хвилі, що стали крилами.
Вона вже не була просто жінкою.
Вона відчувала подих вітру на своїй блискучій лусці, силу, що пульсувала в її м’язах. Вона не боялася. Вона стала білим драконом, легендою, що ожила в темряві ночі.
Залишилося лише одне — злетіти.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI