Щовечора, коли місто загорялося вогнями, а небо розцвітало у відтінках рожевого, фіолетового й золотого, дві подруги піднімалися на пагорб. Це була їхня традиція – зустрічатися після роботи, сідати на лавку на схилі та спостерігати, як день поступається місцем ночі.
Тут, високо над метушнею міських вулиць, вони могли нарешті зітхнути з полегшенням. Говорили про все – про робочі клопоти, про мрії, які ще чекали на своє здійснення, про життя, що пролітало, мов ці хмари над горизонтом. А інколи просто мовчали, вдивляючись у далечінь, де сонце повільно опускалося за обрієм, фарбуючи світ у свої останні теплі барви.
Вони любили ці миті – безтурботні, сповнені спокою й роздумів. Лавка на схилі пагорба стала їхнім особливим місцем, де можна було залишити всі турботи позаду й просто насолоджуватися красою природи та дружньою тишею.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI