Того вечора вона була мов сама сутність краси та витонченості. Темно-зелена оксамитова сукня, яку вона вибрала, лягала на її тіло, наче створена для неї. Її шовковистий вигляд, глибокий відтінок, що змішувався з її блідою шкірою, створював ефект магії, яка притягувала погляди навколо. Сукня не просто підкреслювала її фігуру, а й виводила її образ на новий рівень, огортаючи її аристократичною елегантністю. Вона виглядала, наче вийшла з іншої епохи, але одночасно залишалась дивовижно сучасною.
Її зачіска, елегантно оформлений боб з чубчиком, завершувала цей образ. А її макіяж, легкий і водночас виразний, лише підкреслював природну красу. Але найбільше, звичайно, захоплювали її очі. Зелені, як глибокі луки, наповнені живим світлом, яке, здавалося, не переставало сяяти. І в ці очі, ніби у безкрайній океан, він заглядав вперше так близько.
Він був певен, що ці очі бачили вже все, але вони дивилися на нього, як на щось нове і невідоме. Він не знав, як це сталося, але відчував, як його серце завмирає від цієї безмежної глибини, в яку він потрапив. Весь світ на той момент ніби зупинився, залишивши лише їх двох — вона і він. Її погляд поглинув його, немов океан поглинає пісок на березі, і він відчув, що більше не хоче вириватися з цього простору.
Її очі, в яких він відчував щось невловиме і привабливе, були однією з тих таємниць, що залишаються без відповіді. Вони, наче, обіцяли йому щось більше, ніж просто зустріч, щось таке, що не можна було пояснити словами. Він потонув у її погляді, і з кожною секундою здавалося, що весь світ зникає, залишаючи тільки їх двох. Того вечора він усвідомив, що інколи одна зустріч може змінити все, і не потрібні жодні слова для того, щоб відчути справжню магію.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI