Добрий ранок! Кожен раз я поражаюсь грубістью та впевнені в свої правоті раби росії ( навмисно пишу с маленької букви ). Бо ці люди для мене ге існують. Ця не до страна із за якої купа болю , страждань та смутку. Що вони приносять українському суспільству та і не тільки. Де тільки вони не з'являлися всюди біль спричиняють.
Вчора лунала тривога відразу два вибухи. Купа розрухи та болю за те що нелюди вчинили. Є постраждалі і невеликий жаль 4 загиблих. Убила клята ракета вчительку яка працювала в одній із школ сусіднього району.
Вічна пам*ять нашій Оксані Вікторівні...
Є люди, як зорі. Вони широко відкритими очима дивляться довірливо на світ і випромінюють добро. В багатьох питаннях ніби залишаються дітьми, але вони по-своєму мудрі та сильні. Вони прагнуть щастя і дарують його оточуючим.
Це точно про нашу колежанку, вчителя музики Оксану Вікторівну Сухорукову. Старанну та відповідальну. Людина яка була творчою, уважною, люблячою свою роботу та учнів. Раділа вдалим її життєвим крокам і сумували її друзі та колеги, коли вона "переживала" важкі життєві уроки.
Як вона вчила дітей співати в хорі! Брала участь у різних проєктах, співали японською мовою, складали гімн ЕдКемпу, виконували різні цікаві речі, бо вона була зацікавлена Оксана. І ось сьогодні її не стало. Єдина донька мами. Мамина підтримка. Вони ходили з мамою, беручись за руку, та часто я їх бачив коли приїздив.
Від сьогодні цього вже не буде. Бо клятий ворог вбив її уламками Іскандеру. Вічна пам"ять.
Вони просто хворі. Впевнені, що їм можна вбивати, грабувати, руйнувати. Орки вони і є орки.
Я б їх взагалі стер з землі, щоб їх не було