Досить цікава історія, мабуть, найненависнішого пристрою в природі – будильника. Перші згадки про це знаряддя тортур належать до Стародавнього Китаю І тисячоліття до н. е., де були винайдені «вогняні годинники».
Довгу паличку зі смоли та тирси розташовували горизонтально і вішали на неї в певному місці нитку з грузиком. Паличку підпалювали з одного кінця, і вона повільно тліла. У призначений час нитка перегорала, і вантаж зі дзвоном падав.
У IV столітті до н. е.
Платон винайшов пристрій, що збирав учнів на лекцію. Це був водяний годинник (клепсидра), що складався з трьох глечиків. Після поступового наповнення двох верхніх посудин вода різко переливалася в нижній, у стінку якого був вбудований свисток. Витіснене водою повітря видавало різкий свист.
У 1787 році американець Леві Хатчінсон запатентував годинник, який дзвонив лише о четвертій ранку (його, здається, пристрелили).
Лише в 1847 році французький годинникар Антуан Редьє запатентував механізм, що видавав дзвін у будь-який заданий час доби.
З тих пір конструкція механічного будильника більше не змінювалася. А зараз витончені уми конструкторів з явно садистськими нахилами створили електронні будильники, які бігають по кімнаті й кричать, поки їх не зловлять. Або вбудовують їх у килимки, які дзвонять, доки на них не стануть. Або роблять їх у вигляді мішеней, які пищать, доки ви не потрапите в десятку!
Звірі...