У цьому інтерв'ю я розповіла про свій досвід окупації. Як так вийшло, що я виявилася 24 лютого у Ізюмі, чому я не поїхала і як мені вдалося вижити.
Мені "пощастило" стати свідком військових злочинів в Росії, але мета цього ролика розповісти про те, що в тимчасово окупованому Ізюмі досі залишаються люди, яким потрібна допомога. Допомога є критично необхідною і яку практично неможливо надати. Головна мета – звернути увагу на жахливу проблему імперської експансії, в якій опинилися заручниками десятки тисяч мешканців.
Шостий місяць люди виживають без світла, газу, води та зв'язку. Відсутність медикаментів, мінімальної гігієни та постачання продовольства. Тотальне мародерство та смерть. З усім цим мешканці Ізюма зустрічаються щодня досі.