Привіт, спільното! Вчора я повернулася додому від своїх батьків. Це вперше за час війни я виїхала зі свого населеного пункту. І хоча живемо ми в одній області, все одно було страшно, не через можливість обстрілів та постійні повітряні тривоги, а через те, що я боялася побачити, як війна змінила все навколо.
Мозок наче поставив певний блок, який не допускає занадто травмуючі факти для повного опрацювання свідомістю. Всі дні героїчної боротьби України я провела вдома, де по суті, нічого не змінилося. А поїздка по знайомих місцях, але з “декораціями” необхідними для оборони страшила.
Їхала я приміським потягом, який до речі, був незвично малим (всього чотири вагони). Перше, що мене приємно подивувало – це чистота вагонів та приємне тепло всередині. До війни я часто курсувала цим транспортом, тому маю з чим порівнювати. Нажаль, досить часто наші потяги не могли “похизуватися” зразковим порядком. Та, мабуть, війна змінила деякі моменти нашого повсякденного життя на краще. Я захоплююся героїзмом, самовідданістю та відвагою наших залізничником. По істині – це справжні герої, без яких наша перемога не можлива. І її (перемогу) “залізні люди” наближають щодня. Попри тяжку роботу, цілодобове курсування та допомогу тисячам українців, які евакуюються, ці люди ще й встигають дати раду транспорту та тримати його в чистоті. Хочеться сказати “Браво” та подякувати за комфортну поїздку.
Поки я доїхала до батьків додому, довелося проминути багато блок постів. На кожному з них красується прапор України. Погода цієї весни досить примхлива і не радує теплом. Тому хлопці, які заступають на добову зміну, гріються біля буржуйок. Біля всіх постів, де я проїжджала охайно складені стоси дров, які привезли туди жителі та підприємці з місцевих сіл. Біля жодного з блок постів я не помітила сміття чи бруду. В нашої тер оборони кругом спартанський порядок.
Один з найбільших постів, які мені довелося бачити, розміщений на трасі (не називаю якій). Всі конструкції закутані маскувальними сітками, тому з далеку я не могла зрозуміти, що там. Оборонна “барикада” величезна, а протитанкові їжаки вищі мого зросту.
Ще хотілося б сказати про простих сільських людей. Виїжджаючи із села на автомобілі, ми зупинилися біля блок посту. “Хлопці, - каже мій батько, - їду в “город” (так звикли називати районний центр), що вам привезти?”
Виявляється, всі люди їдучи кудись, обов’язково повертаються з гостинцями для своїх тероборонівців. І навіть якщо це буде якась дрібниця, по типу пакет насіння чи печива, все одно їм приємно, адже увага та вдячність місцевих жителів надзвичайно мотивує у виконанні своїх обов’язків.
Ця поїздка принесла мені моральне задоволення не лише від зустрічі з рідними, а ще й тому, що на власні очі я побачила, що війна не озлобила наших людей, а зробила більш згуртованими, відповідальними та добрішими один до одного.
Congratulations @juliaskor! You have completed the following achievement on the Hive blockchain and have been rewarded with new badge(s):
Your next target is to reach 600 upvotes.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out the last post from @hivebuzz:
Support the HiveBuzz project. Vote for our proposal!