Привіт усім, одного дня я йшла знайомими мені вулицями міста. Мою увагу привернули двоє чоловіків. Здалеку мені було видно, що ці чоловіки щось дуже жваво обговорювали між собою. Один з чоловіків споглядав на сіру стіну і показував на неї рукою.
Мені тоді стало дуже цікаво, що ж їх так прикувало до цього місця. Я підійшла ближче і спитала в них, а тоді побачила вірш, написаний білою крейдою на сірій стіні. Чоловіки швидко розвернулися і пішли у невідомому напрямку. Я стояла і читала вірш, але я не знала і не чула його раніше. Я не знала хто автор. Останні дві фрази мені дуже заради в серце. Бо тільки той, хто колись по справжньому кохав зміг би відчути те, про що пише нам автор.
Коли б Тобі бажав я сліз і муки, і кари найстрашнішої бажав, Я б не викручував Твої тендітні РУКИ і в хмурім підземеллі не держав.
Ні, я б не став Тебе вогнем палити, 3 Тобою б розквитався без жалю Я б побажав Тобі когось отак любити. Як я Тебе люблю!
Василь Симоненко
Всі вірші
Як мало ми знаємо наших українських письменників і поетів. Нам роками в голову вкладали інше і примушували вчити на пам'ять ( у лукаморья дуб зельоний..... і т. д.) А тепер ми маємо можливість розширювати свій світогляд і вичитувати в кожному творі щось своє особисте. Колись в юності я дуже сильно закохалася в хлопця, а він поступив зі мною дуже не гарно і не по-чоловічому. Я тоді також хотіла йому побажати, щоб він полюбив когось так, як я його тоді, і щоб він відчув як це. Але він не любить нікого, він не любить себе, він не любить рідних. Він заздрить усім хто вміє любити, бо йому це почуття не відоме, він шукає зручного для себе партнера. Але я рада, що можу відчувати яскраві емоції.
