«Втрата за втратою!.. Знову одержана сумна звістка. В ніч із 7-го на 8 серпня біжучого року... забито чесного борця за “Землю і Волю”, оборонця селянських прав, славнозвісного отамана повстанців Соколовського. Не в бою, а потайки – з-за угла – настигла нагла смерть отамана...»
Це уривок з некрологу по смерті отамана Дмитра Соколовського.
Його вбивцею був його ж побратим, якому більшовики пообіцяли сім мільйонів рублів. Коли отаман вечеряв у колі сімʼї, старшин та колег-викладачів, запроданець через вікно вистрілив у йому в голову та кинув гранату. Від вибуху постраждала дружина Дмитра та його брат Василь, який намагався затулити її собою.
Повстанським загоном, сформованим на Житомирщині наприкінці 1918 року для боротьби за незалежну Україну з червоними і білими до Дмитра керував наймолодший з братів Соколовських — вісімнадцятирічний Олекса, якого більшовики заманили у засідку та вбили у ніч з 4 на 5 січня 1919 року.
Після загибелі Дмитра 8 серпня того ж року, Василь перейняв отаманську шаблю, але невдовзі теж загинув від рук запроданців-односельців.
Восени їхня шістнадцятирічна сестра Олександра на псевдо Маруся очолила загін, що нараховував понад тисячу воїнів. Воювала на Київщині, Поділлі, Волині. Брала участь у визволенні від росіян Житомира та Києва. На червоному шлику її шапки було виписано чорнилом: «Смерть ворогам України!»
Письменник Клим Поліщук, який воював у її загоні згадував слова Марусі: «Нічого було робити, коли всі в один голос кричали: "Немає Соколовського, так хай Соколовська отаманствує! Інших отаманів не хочемо!.."
Все, що тільки було у нас, розбито і розграбовано. Спалили навіть ту школу, де ви колись учителювали.
Нині, як бачите, мене оберігати нікому, а навпаки... Я оберігаю...
Майте на увазі, що починаючи від цього села і аж до самого Радомисля, скрізь і всюди мої села і мої люди. Вже не один раз нападали на них червоні, але нічого з того не вийшло».
Олександра Соколовська загинула смертю подібною до братової — черговий запроданець вистрелив у вікно хати, де засідав повстанський штаб. Куля потрапила дівчині у ліве око, що призвело до загибелі.
Існує також достатньо романтизована версія, що поранену отаманшу вдалося переправити через румунський кордон.
На сосновому хресті новий отаман — побратим Соколовських Шабатурка написав некролог: «Тут спить донька України Марійка Соколовська, родом з села Горбулева, Радомиського повіту. Боролась за право. Загинула від руки зрадника 6 листопада 1919-го року. Прохожий, схили голову перед її завчасною могилою!»
Якщо вам здалося, що тут вимальовуються якісь історичні паралелі із сьогодннням, можливо вам не здалося.
Роки йдуть, а запроданці були і є
І методи не дуже змінюються 🤷♀️
Ну так. Нащо міняти те, що й так працює 😒
Таку історію треба викладати в школі куди детальніше ніж це робилось в мій час.
От псіхону колись, перероблю роботу і займусь вивченям української історії.
Дякую, за відчуття стояння волося дибом від цієї статі.
Будемо намагатися паралельно з роботою вчити))) Дякую за увагу 🙏