Ти кажеш: «Все одно, яка є мова,
Навіщо те минуле берегти?»
Та мова – це не просто лише слово,
А те, що змушує нас жити й не плисти.
Якщо для тебе рідна мова – зайва,
То й хліб, напевно, зайвий на столі.
Ти краще з'їж пісок замість окрайця –
Яка різниця, що тобі їси?
Якщо для тебе слово неозначне,
Якщо байдуже, хто і що казав,
То випий ти замість води криштальної
Смолистий дощ, що місто зализав.
Якщо тобі байдужі ті могили,
Де предки наші сплять серед степів,
Тоді живи, як ті, що серце злили
У чужину, без пам’яті, без слів.
Якщо не знаєш, що то рідне слово –
Це битви за майбутнє у віках,
То не питай, чому зневага, холод, горе
Живе в твоїх змучених думках.
Якщо для тебе мова – то пустеля,
Що висихає в серці, наче сніг,
То ти – лиш тінь, без пам'яті і скелі,
Без кореня, без сили, без доріг.
Ти кажеш: «Все одно, яка є мова»...
А я скажу: «Не все одно мені!»
Бо слово – це не просто випадкове,
А кров, що не згасає у вогні!
Автор: @life-beauti
