Hi, dears!
It's hard to write. The events of recent days do not add inspiration. Constant shelling of Ukraine, constant death and destruction... And also constant problems with their own wards. Irresponsible people, diseases, debts... My circle from which I cannot get out.
And then I go to the gallery of the phone and see some kind of parallel world. The world of nature gives so much tenderness, beauty, and love. I forget about the news. I see eternity in these trees, grasses, water bodies.
My task here (on Hive) is to tell the world community about the beauty of Ukraine.
Тяжко-важко писати, події останніх днів не додають натхнення. Постійні обстріли України, постійні смерті і руйнування... Та ще й постійні проблеми з власними підопічними. Безвідповідальні люди,хвороби, борги... Моє коло, з якого не можу вибратись.
А потім заходжу в галерею телефона у бачу якийсь ніби паралельний світ. Стільки ніжності, краси, любові дарує світ природи. Забуваєш про новини. Бачиш вічність у цих деревах, травах, водоймах...
Чесно кажучи, не можу довести до кінця жодної розповіді про ту чи іншу подорож. Здається це триває ще з літа 2022. Так, незважаючи на війну я таки побачила трохи краси.
І моє завдання тут — розповідати світовій спільноті про красу України.
Важко мені писати, якщо є якісь проблеми. Потрібен затишок, спокій, тиша... Але таки спробую.
Як я вже розповідала в минулих дописах, нещодавно ми з мамою побували в гостях на Івано-Франківщині у родички.
Погодьтеся, що літо цьогоріч дуже сухе. Я не пам'ятаю такого літа за все своє життя. Я не люблю дощів. Але від цієї спеки вже теж хочеться сховатися... Наприклад, в обійми дощу!
Вже перед поверненням додому ми хотіли ще сходити на цвинтар, до померлих родичів, так як буваємо в тих краях дуже рідко. Наша родичка пішла купити свічки, а ми чекали їх на красивому дерев'яному пірсі над озером...
Хмари тим часом збиралися докупи.
...Грім десь далеко вдарив кілька разів і тут пішов рясний дощ. Як добре, що ми опинилися під захистом будівлі!
Мама заборонила мені робити фото під час грому, проте згодом я таки зняла невеличке відео...
І цього ранку на озері розквітло три прекрасні рожеві квітки латаття.
Дощ падав доволі довго і дарував землі полегшення після тривалої спеки...
Спостерігати за краплями на воді — це справжня медитація!
...Сьогодні п'ятниця, день поезії, і оскільки ні слова про дощ мені не вийшло написати, то хочу поділитися рядками чудової поезії видатного сучасного поета Ігоря Павлюка. Уродженець магічної Волині, який багато років жив (а може й живе) у моєму районі у Львові.
Дуже близький мені поет через його відчуття природи, через глибинний сум, через поєднання язичництва та християнства.
Дякую і всіх запрошую приєднуватися до ініціативи #fridaypoem, з власними спробами або творами улюблених авторів!
As I mentioned in previous posts, my mother and I recently visited relatives in the Ivano-Frankivsk region. One day we wanted to go to the cemetery to our dead relatives.
And on the way we got rained on!
... Suddenly the clouds began to gather. Thunder struck several times from a distance, then closer. And then it rained heavily.
How good that we found ourselves under the protection of a wooden pier over the lake.
The rain fell for quite a long time and gave the earth relief after the long time heat... The drops hit the surface of the water, and because of this, the noise around became stronger.
Since today is Friday, the day of #fridaypoem, I want to share with you the lines of my favorite poet Igor Pavlyuk about the thunderstorm!
ГРОЗА
Гроза, гроза...
Люблю грозу перунську.
Я сам – гроза з корінням блискавиць,
З природним чимось, чимось древньоруським,
Що піднялося, а не впало ниць.Від чого страх втікає, як бісисько,
А замість нього світить благодать
У цьому світі, де від крові слизько...
Та й кров стає дешевша ніж вода.В таку грозу колись, во время оно,
Далекі предки бавили богів.
А предки ближчі берегли патрони,
Щоб убивати зайців і вовків.Одних – для їжі, інших – із-за страху,
Ще інших – щоби просто убивать...
У цій грозі шкодую я комаху,
Травинку і тваринку, що жива.А ця гроза мене ховає в мене,
Переверта.
Дає буття нове.
Я почуваюсь деревом зеленим...
Воно святе.
Бо до зорі живе.Та в корені люблю грозу перунську.
Бо сам – гроза з корінням блискавиць,
З природним чимось, чимось древньоруським,
Що піднялося,
Хоч упало ниць.
Ігор Павлюк
26 черв. 16.
Thanks, dear friends! 💞💞💞