Всім привіт. Сьогодні в нас в Сумах була чудова погода, +16 градусів. Отже після обіду ми з сином пішли на прогулянку навколо озера, яке знаходиться біла нашого будинку.
Пройшовши половину шляху, ми зайшли до торгівельного центру та купили там капучіно для мене і какао для сина. Також зайшли в Сільпо і купили Twix)
Біля торгівельного центру знаходиться сквер з дитячим майданчиком, куди ми і направились.
Ми сіли там на лавку, смакували Twix та пили свої напої. Через деякий час до сина підійшла дівчинка і вирішила з нами познайомитись. Вона розповіла, що її зовуть Богдана і їй 6 років (моєму синові також 6 років). Син запропонував помалювати крейдою і вона погодилась.
Я була здивована, що перше про що вона розповіла, це те як вона хоче щоб швидше закінчилась війна, і ще вона сказала:_ «В нас в сім‘ї біда» _
Я кажу: «Яка, що трапилось?» Дівчинка: «Маріуполь повністю зруйнований, ми там були минулого літа, в нас там залишились родичі»
Я кажу: «Так, я знаю. Це велике горе» Дівчинка: «Ну нічого, мій тато зараз на війні, він нас захистить. А Маріуполь відремонтуємо».
Мені стало дуже сумно і шкода дівчинку та взагалі всіх наших українських дітей, що в такому ранньому віці вони все розуміють і спостерігають це жахіття, яке спричинила нам росія.
Потім до нас підійшла дівчинки Богдани бабуся із дитячим візочком з малям, яке спало. Бабуся розповіла, що вони жили в Маріуполі і були вимушені переїхати до міста Суми. Показувала фото довоєнного Маріуполя, танцюючі фонтани та будинок драм.театру та як вони відпочивали на морі..
(Драм.театр в Маріуполі до і після війни)
Вона показувала і казала, як щемить серце за Батьківщину і боляче за свій рідний край.. Ми ще довго з бабусею розмовляти, поки діти грались на майданчику..
Мені дуже шкода, що в 21 столітті ми знаємо, що таке справжня війна не на словах, а відчуваємо її насправді..
На пам‘ять зробили фото, обмінялись телефонами та домовились ще зустрітись, бо дітям дуже сподобалось гуляти разом)
