Це напевне одні з найунікальніших кадрів, які є в моєму архіві. І інколи переглядаючи їх, я просто дивуюся з нас - якихось таких дико безпечних любителів відпочинку в наметах, мандрівках над обривами, чи яеґк ось тут, такими обмитими берегами. А тоді ми це називали власною мансардою на свіжому повіртрі.
Пригадую, по дорозі до такої мансарди треба було спуститись вузенькою стежкою над урвищем, з великим наплічником, в якому кожен ніс свої речі. Ця стежка була на стільки вузенькою, що дві осіби на ній би не розминулись. Але більше того,ти маєш іти прмтискаючить до ось такого піщаного зсуву, який ніби то був обмазаний чи то глинкою, чи щось такого плану.
Більш утрамбоване і там була натягнуиа мотузка, щоб хоч за щось триматись і не повалитись спиною назад з вагою за спиною просто поплавком донизу. Бляха, ми були дітьми, батьки молоді, валимо наче супергерої. Я б зараз нізащо не пішла по такій стежці заради цієї мансарди, тому унікальні кадри хочу зберегти, бо вони приховують трішки екстремальні спогади. Звісно, вигляд того моря дуже красивий і вартий уваги. Тому, відчайдухів, звичайно, ні в якому разі не відмовляю від таких емоцій. Ділюсь красою з вами.
