Донедавна усі сміялися над тим, що в усіх однакового колтору стрічки, в усіх дописи переплітаються помаранчевими відтінками настрою та історій. Та сьогодні ще не грудень місяць, але вже слідкуємо за рівнем сантиметрів снігу в горах. І від цього аж дух перехоплює, наче ти і сам стоїш на тому плато, і не знаєш, куди тебе та заметіль приведе.
Ох не хотілось би потрапити в заметіль будучи в поході. Всяке траплялось, і шок від втоми, який супроводжувався тремтінням тіла і підкошуванням ніг з задишкою, і падання в гірську річку через секундне відволікання на стежці, всяке-всяке.
Але саме блукання в заметіль - ні. І спостерігаючи якось і хочеться вже духу тої зими. А з іншого боку, так тих холодів боїшся. То світла нема, то газу. Красива зима, звичайно, та ця краса прекрасна в мирний час і хоч в якомусь впевненому завтрашньому дні. А так, аж трішки розчарувалась, що вже сніжити починає.
