Мені завжди подобалось, як моя мала, приходячи з довготривалої гулянки, ну добре, прогулянки, на прохання - ну все, давай доробимо уроки - відповідає: - я хочу трішки відпочить. Я сміюсь і кажу, що невже ти ще досі не відпочила, ти ж цілий день гуляла? А вона мені - ну я ж працювала, це в мене робота така))))
І починає ту свою "важку працю" перераховувати - бігала вверх з санками на гірку, тягала сніг на тарілці, будувала окопи з пацанвою)))) ліпила замок. Охх, де ж це дитинство, мені б так втомлюватись.
Сонячний день не був виключенням. Сьогодні знову важка пряця увінчалась цілою купою нових емоцій, а я ловила себе на думці, що як вони безпечно себе почувають, і як же це прекрасно, хоч трішки, хоч інколи.
