Тиша і спокій на дворі, дрова потріскують, пахне вишнею. Навкруги все вкрите тоненьким прошарком снігу і льоду, завдяки чому кожен крок портіскує. Та все ж повертаємось до вогнища, погрітись. Ніякого диму - весь втікає догори, крізь димар, що змушує пригадати повчання старожилів - дим з комина рівненько - на мороз, стелиться на дахами - на тепло. А мороз передають сильний, до -8. Приємно. Жаль тільки, що тишу і спокій порушує звук тривоги.
Мимоволі дістаю телефон. Неприємні новини, знову моніторингові канали попереджають про небезпеку. Поки лишаємось біля буржуйки. Гріємось. Згадуємо приємні часи. Мріємо про їх повернення, дуже надіємось на мир. Розповідаємо дітям про своє дитинство, про часи легкі, безтурботні. В бідності, але і безтурботності. Настає тиша, кожен згадує своє. У кожного свій жаль, смуток, а може кожен своє прекрасне згадує. Знову гуде голосно тривога, пронизує іноді др кісток, витягує зі спогадів...
