Палаюче небо - пишуть письменники. Та тут і письменником не треба бути, щоб описати таке незвичне для нас полум'яне небо, яке все чарує і чарує. І кожного разу інше, і кожного разу полум'яне, та все ж заворожує. Іноді викликаючи навіть страх, тривону, а іноді якесь розслаблення.
Не знаю від чого таке залажить, напевне від стану думок, накопичених за цілий день, а може від стану душі, від тривоги чи спокою на серці. В кожного своє пояснення. Та кожному близьке будь яке з цих визначень))) Багато психологів кажуть, що спостерігати за сонцем на світанку, чи в захід дуже важливо для енергетичної рівноваги. Можливо вони і праві.
Іноді, зосереджуючись і справді відчуваєш якесь наповнення зранку, і прощання з втомою ввечері, ніби воно магніт забирає з собою усю негативну енергію, залишаючи тільки добру. Спробуйте. Це як непрофесійна медитація. Або просто цікавість. Та яомусь є люди, яких так і тягне спостерігати за сонцем в такий період, коли воно найенергетичніше, а є байдужі. Тому може не все так просто)
