Добрий вечір! ЖАЛОБА
– Як ти, велете?
– Так, як усі...
Клята війна...
Пахне свіжими трісками біда страшна.
За "порєбріком" тішиться хижий звір.
У розідраних грудях моїх – двадцять вирв.
І людської ріки скорботно-неквапний струм
Все несе і несе мені двадцять трун.
І найтяжча – найменша. Хлопчику милий мій,
Щойно "ер" вимовляти вчився, а вже німий.
Поховають, зверху шви накладуть – хрести.
Як батькам у хати порожні самим іти?..
Та по правді – хоч рік, хоч десять, хоч сорок сім,
А для мене люблені діти вони усі.
...Він на зимному вітрі палить – у небо дим.
У рудому волоссі двадцять нових сивин.
Хмурить брови руді, мружить очі і морщить ніс –
Розливаються містом потоки кривавих сліз...
– Поділися зі мною, велете, далебі
Скільки вміститься в серце болю – візьму твій біль,
Переплачу, вимолю, в реквієм переллю:
Камертоном у ньому буде моє "люблю".
На твоїй долоні я – лінія не без меж –
І колись на твоїй вишиванці з'явлюся теж.
Світ широкий, а рідний тільки один поріг.
Мій козаче, трударю, батьку мій Кривий Ріг...