Минулого тижня вранці я вийшла у сад і була просто зачарована тим, як туман змінив усе довкола. Наш сад і навіть сусідський перетворилися на якесь містичне місце, схоже на ліс із моторошної казки. Гілки дерев, оголені від листя, тягнулися до неба, мов бліді примари, а кожна павутинка на кущах була всіяна крихітними краплинами роси, які блищали, як дорогоцінне каміння, навіть крізь сіру пелену.
Листопадовий ранок був дуже холодним, і кожен мій подих ставав видимим, немов на підтвердження того, що я тут, у цьому химерному світі. Земля під ногами була злегка посріблена інеєм, а туман затихлим покривалом огортав кожну деталь. Навіть звуки здавалися приглушеними, наче світ завмер, побоюючись потривожити цю химерну магію.
Я не могла втриматися, щоб не зробити кілька фото, хоча жодна камера не передасть цієї атмосфери повністю. Інколи листопад здається сірим і холодним, але такі ранки нагадують, що в кожній порі є свої миті краси й магії, якщо тільки дозволити собі зупинитися й помітити їх.
