Кілька днів тому я з Максимом здійснювала нашу щоденну прогулянку. Свіже повітря і ритмічний рух коляски заспокоюють його, тож це наш маленький ритуал. Як завжди, я спостерігала за деталями природи навколо — навіть у таку пізню осінь вона не перестає дивувати.
На дереві біля дороги я побачила яскраво червоне яблуко. Одне-єдине, останнє. Воно висіло на гілці, ніби трималося за останню надію. Сад уже холодний і оголений, листя давно обсипалося, а яблуко вперто червоніло, мов маленький маячок серед сірого пейзажу.
Ми гуляли більше години, тому коли я дісталася додому, сонце вже заходило. Його промені падали на наш сад, і в їхньому теплому світлі жовті яблука на гілках виглядали як коштовності. Це були вже останні моменти їхньої осінньої слави.
Останні яблука тримаються за гілки, як за останню надію. Їхній тріумф давно минув, але вони ще тут. Скоро вони впадуть, і сад відпочине. Але ці маленькі червоні й жовті плоди нагадають, що навіть пізньої осені є щось, що тримається до останнього.
А ви помічали такі маленькі деталі у своєму саду чи на прогулянці? Розкажіть у коментарях! 🍎✨
Вітаю. В мене в саду сусіди ще в вересні яблука зібрали. Без мого дозволу звичайно. Тому гарно, що у вас є ще урожай і радує приємна погода.
Ні, немає, просто кілька залишилося буквально. А так ми теж у вересні позривали, що могли. Бо цього року вродило надзвичайно багато яблук, з яких дуже багато погнило (і досі погано зберігаються) через надзвичайну спеку у серпні.
Так, я тому залишала в саду, як в холодильнику і мала до листопада. А в цьому році нема нічого. І ціни космічні.
Beautiful shot my dear friend