Дуже складна тема для мене.
З дитинства батьки підтримували мене у всьому. Легше перечислити напрямки в яких я не розвився. Починаючи з шахів і закінчуючи ММА.
Мама завжди підтримувала більш спокійний розвиток: танці, модельна агенція, акторська майстерність, квк( клуб веселих та кмітливих) і т.д.
Тато ж був на стороні скалелазіння, футболу, боксу, боротьби і змішаних бойових мистецтв.
А я , на радість їм, досяг певних успіхів майже в усьому чим займався.
Та найбільше мені припало до душі акторство. Коли потрібно було вирішувати, що робити після 11 класу, я твердо сказав: «хочу вступити на акторське». Знаєте що почув у відповідь?
«будеш пеньок в театрі грати, спочатку здобудь нормальну професію, отримай диплом, а потім вступай де хочеш»
Тоді в голові було лиш одне питання до батьків: нащо було мене підтримувати? нащо було мені дозволяти зніматись в різних фільмах? коротких рекламах? платити за акторські школи? нащо було мене відправляти в Болгарію на зйомку «Єралашу?» І да, з того часу маю стелу «Кращий актор «Єралашу2013 року»
Але як і кожен підліток, я не міг протиставити. Бо був залежний від батьківських грошей. Така правда і від неї не втечеш.
Так почалась моя історія навчання в Польші. До універу я майже не ходив, мені було то не цікаво. Бо то обрали батьки. Було максимально всеодно на той диплом і так далі. Займався я цілком іншими справами. Пробував себе в роботі з клубами, потім з кальянами…
Скінчилось все тим, що збив собі повністю режим сну і життя. Виснажений засинав о 5 ранку, а прокидався о 17:00. Два роки не жив, а існував. Без цілей. Без запалу і мотивації. Поки не торкнуло- міняй щось , Денисе.
Найкраще рішення, котре я міг прийняти, то змінити місце проживання.
В 2018 році я переїхав до Закопаного, маючи в кишені 100 доларів. Та саме з того часу почалась геть інша історія мого життя.
Я почав розвиватись в ресторанному напрямку. Скажу вам так, що досить непогано вийшло. З 2018 року не робив собі резюме, змінював роботи тільки за рекомендацією від попереднього директора до нового.
Акторська майстерність дала мені багато привілегій в житті. Я навчився вдавати емоції ; навчився розмовляти з різними «персонажами їхньою мовою». Вирішувати всі спірні питання без загострення конфлікту.
Всі з ким я коли небудь зустрічався - були в захваті від мене. Щодо універу я довго вагався сказати мамі правду. Бо вона моя найрідніша людина. Не хотів її засмучувати.
І знов прийшла на допомогу моя акторська майстерність.
Мама приїхала до мене в гості з карапузами, я взяв двух тижневу відпустку. Взяв свою банківську карту. Посадив їх в автівку. І ми поїхали.
3000 кілометрів, чотри країни, сотні годин спілкування.
Мама нарешті зрозуміла, що той диплом мені був цілком не потрібний.
Зараз я в стані забезпечити родину. За дипломом-не працюю. Не сижу в сорочці в якомусь душному офісі. Працюю і розвиваюсь в ресторанному напрямку. Бо тут завжди була, є і буде важлива та акторська гра. Важливі емоції . Ті емоції, які хочуть отримати і відчути гості закладу. Моя майстерність саме в цьому і полягає: щоб люди не зрозуміли що я маю на душі. Сумую, злюся, а можливо плачу…Люди- гості закладу прийшли відпочити. Отримати насолоду: хоч моральну, хоч гастрономічну.
2023 став переломним в моєму житті. Вирішив знову змінити місце проживання. Без жалю залишив чотири роки життя, витрачені емоції і переживання. Почав все з повного нуля.
На новому місці вирішив поновити заняття з боксу. А ще - записався до акторської школи. Ви ж бачили мої « ліхтарі» під очима?😂 Та від них я отримую спокій в душі.
В найближчому майбутньому почну свій блог. Буду записувати свої вірші. Дуже прошу не порівнювати їх з моїм теперішнім життям. Всі вони були написані опираючись на досвід , який я отримав пару років тому. А ще планую випустити свою збірку. Так як маю вже понад 30 написаних творів. Та все це буде зроблено після закінчення акторської школи.
А зараз просто подивіться на рожевий жилет. Я не маю жодного заперечення і вже досить давно роблю тільки те що мені по душі. Уявляєте, навіть моя найближча людина в житі( моя мама) яка знімала це відео, не може на мене вплинути.
Просто посміхніться і зрозумійте - я дивак яких ще пошукати. Читаю коментарі сторонніх людей далеко за тисячі кілометрів - і мені взагалі не залежить що там хто буде говорити.
Я водночас люблю людей і ненавиджу. Маю повагу до всіх і ні до кого не стосуюсь. Готовий кожному допомогти але нікого не жалію.
Я такий як є. Ваше право мене не сприймати. Але я знаю точно, що чотири люди на цьому світі ніколи в житі від мене не відмовляться.
Вдячний їм за підтримку в теперішньому часі. І за те що ніколи мене не осудять. Рідні мої, ваше: «якщо ти так вирішив, то те найкраще що може бути в твоєму житті». Я впевнений що моя родина підтримає мене в усьому зараз.
Висновок цієї розповіді в тому, що ніколи нікого не слухайте. Робіть як вам каже серце чи душа. Або якийсь внутрішній голос. То є ви. Тому що обираючи мрію інших людей - ви 100% втрачаєте свою. А потім дуже важко наздогнати втрачений час. Лише 10% людей повертається до своїх справжніх бажань. Бо життя в дорослому віці потребує більшої уваги, наснаги та відповідальності. І вже досить важко виділити навіть 2-4 години в тиждень для підкорення своє дитячої мрії. Тож, слухайте свою внутрішню дитину. Вона ніколи вас не обмане. І ніколи вам не зрадить. Лиш так ви будете по справжньому щасливі.
Р.S. до зустрічі на кіноекранах. Я починаю робити перші кроки до своєї дитячої мрії. І вам того раджу. Інакше життя перетвориться на рутине існування.
