Такий специфічний жарт ходив серед нас, школярів в кінці 1980-х., коли ми всім класом літали екскурсійним маршрутом над нашим містом саме на такому літаку - ЯК-40.
І що саме сумне, що в цьому жарті ми кепкували не з літака чи захоплюючої екскурсії, а з української мови, перші уроки якої у нас як раз почалися в школі, і було дуже весело сміятись з двозмістовних значень тих чи інших слів, які звучали українською.
Через багато років, звичайно, я зрозумів, чому в радянський час так робилося з національними мовами країн тодішнього союзу - щоб всі цуралися свого і прагнули стати справжніми росіянами, з правильним рузкім язиком.
На такі думки і спогади наштовхнула мене така неочікувана зустріч в Києві з літаком ЯК-40, який сьогодні вже є пам'ятником цивільній авіації 1980-х років. Так, в той час, коли цивілізований світ вже багато років літав на комфортних боїнгах та аірбасах, радянський союз намагався переконати весь світ і своїх громадян, що радянське найкраще.
Так, досягнення цього літака таки є, і воно полягає лише в тому, що він став першим у світі пасажирським літаком з реактивними двигунами для перевезень на відстань до 1500 км. Випускався він 1966 по 1981 роки. А самі реактивні двигуни, до речі, випускались в Запоріжжі і розроблялиь українськими науковцями.
Цей літак міг перевозити на борту 24 пасажири. Всередині він нагадував салон сучасного мікроавтобуса Mersedes Sprinter. Пам'ятаю, як з хвоста випадав трап для підйому/спуску з літака пасажирів. Але відчуття в польоті, як пам'ятаю, були не дуже. Весь дитячий захват від краєвидів з ілюмінатора нищила постійна тряска в салоні та відчуття нудоти.
