Міфологія стародавніх українців дуже цікава та самобутня. На жаль, їй приділяють не таку велику частину уваги як хотілося б. Тому, я хочу поділитися тією відомою мені частиною знань про вірування наших предків, а саме про їй уявлення про потрйбіччя.
Почати, звісно, потрібно із "бази"- смерті.
Смерть уявляли собі зазвичай старою, сухою бабою з косою. Коли вона стане в ногах хворого, він виздоровіє, коли у головах і махне ще косою, він зараз умре. Часом Смерть показується у постаті жінки в білій плахті, завиненій цілком із головою, або пані, одягненій біле, яка куди йде, лишає сліди за собою, бо обсмалює траву й зела, а нарешті підноситься догори й відлітає.
Часом, коли смерть приходить, дає знак людям: приміром, дряпає по шипках, від чого лишаються сліди, як би по діяменті, коли ним потягнеться легко по склі; часом стукає до вікна і кличе людину по імені. Коли кликаний обізвиться- відразу ж помирає.
Зі смертю людина пов'язувала багато містичного, наприклад, різні повір'я та прикмети, що пророкують смерть, навіть сни. Все це якоюсь мірою збереглося до наших днів, люди ще пам'ятають давні повір'я, хоч і не обов'язково вірять їм. Ось наприклад:
▪️Якщо собака виє і мордою до землі припадає, то хтось помре.
▪️Якщо сниться, що побудував нову хату, то комусь "побудують" домовину.
▪️Коли курка співає, буде мрець.
І так далі. Таких забобон, насправді, дуже багато.
Також багато традицій було і коли смерть уже "прийшла" до людини. Так, у момент "відходу" запалювали свічку і лампадку, закривали дзеркала, які є в хаті. Не можна було голосно говорити, кричати, плакати. А ще розв'язували всі вузли в хаті, щоб і в покійного в душі вузли порозв'язувались. Також, коли у селі був покійник, не можна було нічого сіяти, садити, чіпати насіння, саджанці, квашені овочі, солити огірки чи капусту на зиму, бо посіяне в землі замре, а засолене пропаде. Не можна було підсаджувати квочку, гуску або чіпати яйця, бо позамирають плоди.
Коли проходили похорони, велике значення мали пісні. Покійного обов'язково відрядили в останній путь із зворушливими, жалісливими піснями або "плачем". Співи над померлим продовжувались усю ніч, аж до ранку. А наступного дня копають могилу, тешуть труну, хрест.
Варто згадати, що часом Смерть стояла у зносинах із людьми. У одній народній легенді один бідняк запрошує її, приміром, у куми, а та, в свою чергу, приймає запрошення, і виучує свого похресника виліковувати людей від недуги. Так що, бачимо, що Смерть у деяких випадках несла не тільки негативну роль у людській свідомості. А можливо це лише спроба заспокоїти себе і свій внутрішній страх смерті.
Звісно, що вірувань, легенд, забобонів набагато більше, але це та елементарна частинка того, як наші предки смиймали смерть.
(Картинка з інтернету)
Congratulations @supremewitch! You have completed the following achievement on the Hive blockchain and have been rewarded with new badge(s):
Your next target is to reach 700 upvotes.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out the last post from @hivebuzz:
Yay! 🤗
Your content has been boosted with Ecency Points
Use Ecency daily to boost your growth on platform!
Support Ecency
Vote for Proposal
Delegate HP and earn more, by @supremewitch.