У багатьох оповідях Лубенського району способи приборкання ще не похованих мерців досить реальні: їх прив'язували до лави канатами або мотузками, а труну обковували сталевими обручами. Ось найкоротша оповідь, яка є наче основою інших, подібних до цієї: " Стоїть хатка, і світиться в ній. Двоє чоловіків їхали пізно ввечері, повернули до хатки, аж там нікого нема, тільки лежить мертвяк на лаві. На столі- горілка і хліб. Сіли вони, повечеряли. Один каже: " Я боюсь!" А другий: " А я- ні! Я знаю, що робить". Узяв ремінні віжки, прив'язав мертвого до лави. Опівночі мертвяк як узявся трощити все, лаву зламав, упав з нею додолу, але так і не розв'язався"(від А.Кириченкової, с. Литвяки).
Наведені заходи безпеки вживалися проти усілякої шкоди, яку завдавали мерці, головним чином, висмоктування крові зі сплячих( за загальнолюдськими віруваннями). Українці також вірили, що мертві відьми п'ють кров із дітей. Цей забобон ілюструє виписка Сумцова у "Київській старині": " Котра жінка не перехрестить дітей, вікон, дверей, колиски, то мертвяк ходить по хатах, із мізинця кров ссе. Од того дитина нежива".
Окрім висмоктування крові, упирі, за народними оповідями, переказами, учиняють інші насильства над людьми. Бетсрот, як розповідає Ейбридська сага, виходив із могили, бив череди з пастухами і виганяв мешканців із кантону, за що його труп був спалений.
У багатьох народних оповідях, що записані на Лубенщині, мерці намагались знищити своїх охоронців. Так, жінка, врятувалась від смерті лише завдяки тому, що розважала мерця своїми розповідями про те, як готувати коноплі на сорочку. За іншим варіантом, так само рятується жінка від своєї померлої сестри. Кума, яка сиділа над своєю покійною комою, теж ледве врятувалася.
Іще, за народними віруваннями, упир може насилати чуму на села та викликати засухи. Так у 1898 році в селі Варварівка, Костянтинівського району, група селян, яка складалась із одного чоловіка та кількох жінок віком від двадцяти до сорока семи років, під час посухи вночі поливала могилу селянина, який повісився. Крім того, вони витягли з могили хреста, щоб вода швидше досягла самогубця і викликала дощ.
Народне вірування про матеріальне потойбічне існування померлих, з якого і бере свій початок звичай залишити їжу та напої в домовині, породило і перекази про пошуки мерцями вночі їжі. Щоб пригостити мерців, треба мати багатий стіл, оскільки апетит у них надзвичайний. Наприклад, в одній із оповідей Лубенщини мрець випиває два цебра( 1 цебр= 1 літрі) горілки та з'їдає вісім цебер харчів. Такий апетит мають мерці в казках Афанасьєва і Манжури.
Проте, пригощати мерців буває не зовсім безпечно. У французькій казці " Le soupe du Fantome" мрець, повечерявши у селянина, запросив і того до себе на вечерю. В українській версії, небіжчик тягнув співбесідника за собою в могилу. Хлопець, який пішов на таке запрошення у могилу до свого мертвого товариша і випив з ним горілки, пробув там триста років.
(Картинка взята з інтернету)
Тепер зрозуміло, чому у нас на поминках біля могил влаштовують ледь не бенкет. Страви та напої на будь-який смак. Ніколи не подобалась мені ця традиція.
У бабусиному селі, що на Лубенщині на свята ходять з панахидами на могили. Зазвичай, люди просять забрати солодощі, і з'їсти за царство небесне. То в такому випадку нормально, даремно не пропадає їжа.
Я з вами згодна, доволі дивна традиція, хоч і дуже стара.
Congratulations @supremewitch! You have completed the following achievement on the Hive blockchain and have been rewarded with new badge(s):
Your next target is to reach 700 upvotes.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPTo support your work, I also upvoted your post!
Please don't use tags that are irrelevant to the content of your post (it has nothing to do with the #HiveFest)
Okay