Хвиля декомунізації починає зачіпати все більш неоднозначні постаті та об’єкти. Недавно, суспільний срач піднявся стосовно київського письменника Миколи Булгакова (того, що автор Майстра і Маргарити). Ще більш недавно, срач піднявся навколо Миколи Островського, шепетівчанина, автора “Як гартувалась сталь”. Тихий срач, майже безшумний. Я нічого не бачив про знесення пам’ятника Островському у інфополі.
Але я сам із передмістя Шепетівки, і мені про новину написала мама, тому я вирішив відгукнутись більш-менш публічно.
Де у “відміні” радянських постатей українського походження лежить чітка межа? А межа то десь лежить. І це питання не риторичне.
Для України, українців, і української культури, Лєнін, наприклад, це випадковий член з гори, який скористався періодом революцій, щоб заново окупувати Україну після Російської імперії. І коли він “падав” по всій Україні після Майдану, це було цілком заслужено.
Я уже тоді, однак, сам про себе був за збереження пам’ятника (точніше, в Шепетівці були і пам’ятники і бюсти), але за перетворення його в об’єкт вільного знущання і вандалізму. На ньому би дуже швидко з’явились написи типу “Кат”, “Вбивця українського народу” і таке інше.
Хтось із моїх односельчан у відповідь на моє емоційне засудження Лєніна, спитав, що конкретно він (Лєнін) мені такого зробив. І в мене була відповідь, конкретно мені Лєнін опосередковано влаштував розстріл мого улюблено письменника Валеріана Підмогильного (і не єдиного вбитого у той період, який так і називається, “Розстріляне Відродження”), кращого автора психологічної прози, якого я знаю. Конкретно я недочитався десятків хороших книг (чи перекладів, якими він теж займався). На час розстрілу, Підмогильному було 36. Він почав писати з 16-ти і за роки творчого життя видав том своїх прозових художніх творів товщиною з біблію.
Це якщо не вважати два Голодомори, які пережила бабушка, шкодою конкретно “мені”.
Лєнін — ворог і чужинець, в цьому не може бути сумніву. У Києві Лєніна дуже добре увіковічнили у формі цитат під Свічею Пам’яті жертв Голодоморів. Ми могли б так само, не знести Лєніна в Шепетівці, а додати поруч список його “заслуг”. А Островський?..
Я читав “Як гартувалась сталь” у підлітковому віці, і не бачив там нічого антиукраїнського. Можливо, мені потрібно перечитати заново. Так, я чув, що він належав до компартії. І Булгакова читав. Мені його фельєтони здались цілком собі антирадянськими.
Але пропоную подумати от над чим. Фаріон, наша “улюблена” західна українофілка, авторка мемів, та легендарна вчителька Азірова, теж належала до компартії, в чому її з особливим задоволенням “викривають” всякі Іванови і Петрови.
Фаріон популяризувала українську, до того як це стало мейнстрімом.
Можливо, вона зараз наверстує упущене під час радянської окупації. А новочасні патріоти втоптують її в гівно, виказуючи тим, що її робота непотрібна і вони б певно самі справились.
Подумайте, на що пішли ваші прабатьки, щоб вижити під час радянської окупації і через що вони пройшли. Моя бабушка, наприклад, добре пам’ятала другий Голодомор і млинчики з лободи. Як її старший брат ходив по снігу 9 кілометрів туди і назад, щоб продати випічку з жменьки борошна, а на гроші докупити борошна, і так раз за разом, щоб велика сім’я вижила. Він ходив голодний і сам нічого з тих булочок не їв.
Ми цього, звичайно, не пам’ятаєм, ми цього не переживали, і ми тому дещо надміру геройствуємо у боротьбі з усім комуністичним, переоцінюючи, можливо, свою власну поведінку в умовах репресій — якби ці репресії були.
Це не буде порушенням приватності, сказати, що моя бабушка теж працювала в структурі партії — бо бабушка померла, учора був поминальний день, до речі. Одного разу на заході України її перестріли бійці ОУН і вона відмазалась тим, що учителька. Правда, вона була вчителькою, викладала історію та математику, працювала директором школи. ОУНівці не чіпали вчителів. А могла б відкрито виступити проти влади або просто “мати довгий язик” і відправитись на Соловки, без проблем. Чудово.
...красивий пам’ятник, між іншим. Десь у 2010 під ним на сонечку грілися емо.
А десь за порєбріком потирає руки русня, пишучи заголовки типу “вєлікій русскій пісатель Ґоґаль”, “ вєлікій русскій пісатель Булґакав... Астровскій...”, “велікая русская княгіня Анна Ярославна”, і так далі, в рамках стратегії присвоєння української культурної спадщини. А щодо українських діячів запускають та підтримують інфобомби, типу “Кравчук — зрадник, він віддав ядерну зброю”, “Кучма — зрадник, спричинник кучмізму, убивця Ґонґадзе”, зрадники і зрадники, і Мазепа — зрадник, і Фаріон, і бабка моя, і Порох, і Зеля, і Аваков, і Корчинський, і хтозна хто ще. І на нашому ліберально-анархічному ґрунті це дуже приживається, на жаль. Аж дивно, що топорна класика імперіалістів “розділяй і владарюй” тут неочевидна.
Так піднімімо ж келих... за два українця... і три гетьмана.
Ілюстрація DeepAI.
Congratulations @todkrank! You have completed the following achievement on the Hive blockchain And have been rewarded with New badge(s)
Your next target is to reach 70 posts.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPTo support your work, I also upvoted your post!
Check out our last posts:
Support the HiveBuzz project. Vote for our proposal!