🇬🇧 JUMP TO ENGLISH 🠋
В силу особистих обставин, мій давній друг недавно зацікавився, чи не надаю я консультативних послуг, і навіть пішов на крок замовити собі одну пробну консультацію в спеціалістки, чий канал я йому порадив уже давно.
Є в нас такий етичний код, не брати в практику друзів. Таке правило виправдане тим, що взагалі недобре змішувати роботу і дружбу, і хоча історично винятки були (і будуть), емоційна упередженість до друзів відчутно шкодить. Терапевтичні дружні бесіди – це інше.
Але питання, яке болісно піднялось на той момент, це питання ціни.
Є в психоаналітичних колах умовна традиція, якої не всі притримуються – надавати до трьох перших консультацій безкоштовно. Це той період знайомства, коли обидві сторони вирішують, чи буде спільна робота продовжуватись далі.
Запит може не відповідати рівню навиків терапевта чи його вужчій сфері зацікавлень. А запитувачу може просто не зайти особиста стилістика терапевта та умови роботи.
Отже, ₴1500 за першу сесію, це дорого, чи "так має бути"?
Я вже трошки знаю це поле зсередини, тож умовно навчився ділити колег на дві категорії. Людмила Самсонова, завідувачка одного з психоневрологічних диспансерів Львова і наша викладачка, на одній з лекцій чітко розграничила: якщо ви будете працювати, а не "збирати вершки", то потрібні глибші знання в психіатрії і психопатології. Це натякає на певну неприємну правду. Працювати – важче і дешевше. Для спеціаліста це означає самопожертву. "Збирати вершки" з відносно здорових, "білих", заможних пацієнтів, які собі це можуть дозволити – легше і дорожче. Рівень "дешевших" спеціалістів-початківців—парадоксально!—має бути вище, бо вони збирають важчі запити.
Підтримки потребують якраз ті запитувачі, які не можуть собі дозволити терапію. Часто однією з їх основних стрічок витрат є стабілізуючі ліки. Розлад утруднює все те, що іншим дається нормально – закріпитись на роботі, влитись в дружнє коло, почувати себе безпечно. А оскільки терапія таки дає результат, особливо в парі з фармакологічним супроводом (і на то є і емпіричний доказ із досліджень, і доказ із вдячних свідчень саме тих людей), то – відкласти на терапію отих 700 гривень, це святе.
Коли я сам проходив терапію в напрямі аналітичної психології, то теж рахував, скільки це шоколадно-горіхових батончиків, скільки це смартфонів чи іншого, "кориснішого" чи точно приємнішого, що я можу собі дозволити замість терапії, і можливо саме воно би мало кращий лікувальний ефект. Три спеціалістки-психологині, які мене зацікавили з відкритого реєстру, назвали мені діапазон цін 500-700-900 і я вибрав просто дешевше.
Поставити собі зразу в опис профілю "психотерапевт" ще до здобуття будь-якої формальної освіти і до визнання відповідними організаціями звісно можна, і можна зразу собі просити "людський" rate. Випускники УКУ пліткують між собою, що такий підприємницький mindset був у деяких їх одногрупників, що викликало однозначну зневагу і – з іншого боку – заздрість.
Тож я собі в зв'язку з цим думаю, а як помирити два табори? Табір недооцінених і ображених із табором забезпечених і підприємливих? Помирити не між собою, а в собі?
🇬🇧 ENGLISH
Under the pressure of circumstance, a longtime friend of mine asked me if I provide psychological consultation services, and even went so far as to book a trial consultation with a specialist whose channel I had recommended to him a long time ago.
We have a code of ethics not to work with friends. This rule is justified by the fact that it is generally not good to mix work and friendship, and although there have been (and will be) historical exceptions, emotional bias towards friends is noticeably harmful. I do provide therapeutic friendly conversations anytime!
The unpleasant question that was emerged at the time was the question of price.
There is a good tradition (which not everyone follows) in psychoanalytic circles, to provide up to the three first consultations for free. That is supposed to be the time of acquaintance when both parties decide whether to continue the work or not.
The request may not match the therapist's skill level or their area of interest. Or the requestor may simply not be comfortable with the therapist's personal style and working conditions.
So, is ₴1500 for the first session expensive, or is it "the way it should be"?
I now know this field a little bit from the inside, so I've learned to divide my colleagues into two categories. Lyudmyla Samsonova, the head of one of Lviv's neuropsychiatric clinics and our teacher, made a clear distinction in one of her lectures: if you are going to work, not "collect the cream," you need deeper knowledge of psychiatry and psychopathology. This hints at a certain unpleasant truth. It is harder and cheaper to work. For a specialist, this means self-sacrifice. It is easier and more expensive to "collect the cream" from relatively healthy, "white", wealthy patients who can afford it. The level of "cheaper" novice specialists - paradoxically - has to be higher, because they focus on more difficult requests.
It is precisely those requestors who cannot afford therapy that need support the most. Often, one of their main expense lines is stabilizing medications. The disorder makes it difficult for them to do things that come naturally to normies: sustain a living through a regular job, fit in a friendship circle, and feel generally safe. And since therapy does give results, especially when paired with pharmacological support (and there is empirical evidence from research and evidence from the grateful testimonies of those very people), it is sacred for them to save those 700 hryvnias for therapy.
At the time I was undergoing my own therapy, I also counted how many chocolate bars, how many smartphones, or other "useful" or definitely more pleasant things I could afford instead of it, and perhaps it would have had a better therapeutic effect. The three psychologists I found in the open registry gave me a price range of 500-700-900, and I plainly chose the cheapest option.
Of course, you can put "psychotherapist" in your profile description even before you have any formal education and before you are recognized by the respective organizations, and ask for a "decent" rate. UCU graduates gossip among themselves that some of their classmates had that exact type of an entrepreneurial mindset, which caused unequivocal disdain and, on the other hand, envy.
So I'm thinking about reconciliation between the two camps. The camp of the underestimated and the offended with the camp of the wealthy and the entrepreneurial? Reconcile not between themselves, but within myself?
Congratulations @todkrank! You have completed the following achievement on the Hive blockchain And have been rewarded with New badge(s)
Your next target is to reach 2000 upvotes.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out our last posts: