І нехай тепер після усих злочинів та безчинств, що коять росіяни на нашій землі хтось спробує сказати що "ми адін народ", "ми же братья", "не фсьо так однозначно" чи "ета фсьо палітіка" - як мінімум такі істоти мають посилатись в найвідомішому для усього російського напрямку цієї війни, а ще краще, за маршрутом крейсера "масква" - на дно зневаги та ізоляції усього "вєлікароского".
And now, after all the crimes and atrocities of the Russians on our land, let someone try to say that "we are one people", "we are brothers", "not so clear" or "this is politics" - at least to send such creatures to the most famous direction of this war against Russia, and even better, along the route of the cruiser "Moscow" - to the bottom of contempt and isolation of the whole "Greater Russia".
Більшість українців до війни, на жаль, сприймали власну традиційну як щось декоративно-постановочне, розважальне, друговартісне. Але хочеться вірити, що так більше не буде ніколи. Цей образ справжньої України, що втілився в образі звичайної української бабусі зі зруйнованого села Горенка біля Києва - має стояти перед очима кожного українця настпуні покоління. Ця потреба робити "як колись моя бабця", слідувати традиціям та берегти їх - відроджує життя з попелу, будує новий господній храм на руїнах. Лише уявіть себе на її місці. Чи змогли б ви отак, зазирнувши дияволу в очі, на уламках знищеного сатанинським російським військом свого дому - спекти Великодні паски, віддаючи шану своїм предкам і дякуючи світлим силам добра? Хочеться вірити, що нарешті українці відчують, що вони українці та зрозуміють в чому сила, краса та унікальність нашої нації.
Слава Україні!
Most Ukrainians before the war, unfortunately, perceived their own traditional as something decorative and entertaining, entertaining, secondary. But I want to believe that this will never happen again. This image of real Ukraine, embodied in the image of an ordinary Ukrainian grandmother from the ruined village of Gorenka near Kyiv, must stand before the eyes of every Ukrainian for generations to come. This desire to do "like my grandmother once did", to follow traditions and preserve them - revives life from the ashes, builds a new temple of the Lord on the ruins. Just imagine yourself in her place. Would you be able to bake Easter cakes in honor of your ancestors and thank the bright forces of goodness when you see the devil and your house destroyed by the satanic Russian army? I want to believe that Ukrainians will finally feel that they are Ukrainians and understand the strength, beauty and uniqueness of our nation.
Glory to Ukraine!
Це так само із городами. Війна не війна та хоч кінець світу, а посадить город треба. А якщо раніше ніж сусіда то це взагалі шикарно 🙂
Так, для українців земля - то святе.