На українських землях виникла одна з найдавніших землеробських цивілізацій, яка стала основою нашого національного існування. Незважаючи на всі історичні перипетії, нам вдалося донести цю землеробську культуру до наших часів. Це не означає, що більшість українців є селянами та аграрниками, це проявляється у світогляді наших людей, їхньому ставленні до землі, розумінні її цінності. Не було б цього розуміння, ніхто б за неї зараз так завзято не боровся.
Українське село завжди разюче відрізнялося від російського засобами землекористування, тяжіло до європейських технічних, культурних і правових цінностей. В українців існувала набагато ефективніша організація праці, налагоджений побут, соціальні відносини всередині громад. Основною відмінністю було домінування подвірного землекористування в Україні, тоді як Росія була майже виключно общинною (звідси згодом і прийша ця "колгоспна чума").
При всьому бажанні, Російськійй імперії так і не вдалося зробити з подвірної України общинну Росію. Вже більшовицька влада засобами геноциду та репресій намагалась знищити той вільний дух українського селянина. Та не зважаючи на падіння національної державності, українське село майже повністю зберігло притаманний йому спосіб життя, традцій та культури, що спричинило зрештою нестримний потяг до господарського освоєння нових земель, що дало змогу зрештою виконати одвічне геополітичне завдання України – господарське освоєння узбережжя Чорного і Азовського морів. І тепер Росія прийшла відібрати у нас те, в що вкладали свої сили покоління українців. Так не має бути в ХХІ столітті.
Джерело світлини Молодь села Нові Санжари, Полтавщина. Кольоризоване фото 20-х років ХХ ст. Ви тільки гляньте на цей молодий цвіт українського селянства, який через декілька років буде знищено більшовицькими "денацифікаторами" ХХ ст.