Привіт, друзі!
Ось вже й наступна листопадова субота, а з нею і День "братів наших менших" - котиків та кицюнь, яких ми завжди зустрічаємо в повсякденному житті.
Але сьогодні я розповім вам про нашого улюбленця всієї родини - кота Веніаміна, який завжди шукає собі тепленьке місце в ковдрах...)))
Якось я про нього навіть вірш написала...
На вікні, підставивши сонцю морду,
Венька-Сфінкс, дрімаючи, сидів...
Знав собі він ціну дуже твердо,
На котів та кішок не дивився.
"Блакитних кровей..." - шепотіли кішки. -
Просто так до нього не підійти!
Та й надто високо віконце -
Геть усі відрізані шляхи!"
А коти, на цих кішок дивлячись,
Казали: "Фі... Навіщо він вам?!"
Вовни немає - він нею не погладить;
Лиса, як бубон, голова;
Тисячі зморшок на голій шкірі.
Як він може подобатися, ТАКИЙ?!
Ось уже огидна пика!
ФУУ! Не кіт, а чупокабр великий!
"Я не ФУУУ! - відповів Венька гордо. -
Так, я котик зовсім не простий!
І, хоча ви вернете морди,
Я не буду вічно холостий!
Моя шкіра, наче з велюру,
Я гарячий! - Зігрію в холод!
Ніколи я не був похмурим!
І зі мною горе – не біда!
Я не лажу вночі по смітниках,
А тихенько пісеньки співаю...
І Долю, хоч чекати не знаю скільки,
Неодмінно зустріну я свою!
І коти ретувалися дружно,
Опинившись одразу не біля справ...
Ну, а Венька-Сфінкс знову назовні
Томним поглядом з вікна дивився.
Дякую всім, хто відвідав мій пост, за коментарі та апи!!!
З повагою, @valentinaboroday