Завтра нашу підопічну собачку ми змушені віддати волонтерам.
Адже вже наступного тижня маємо виїжджати за 400 кілометрів до свого нового старого дому. Там і для комфортного життя нашого вівчарика поки нічого не організовано. І взяти під свою відповідальність ще одну, навіть найкращу у світі, собачку неприпустимо. Тим більше, коли немає взагалі поки що ніяких засобів існування. Пенсію поки кажуть що зарано нам чекати, а як вийде з роботою та доходами у новому місті - невідомо.
На превеликий мій жаль, волонтери так і не змогли за більш ніж рік перетримки прилаштувати Боночку у сім'ю.
Я все розумію: війна, світло вимикають, роботи немає, донатити треба а не собаку утримувати... Але ж за цей рік моя зооволонтерка прилаштувала майже десять собак! Четверо - навіть у Європу! Ну чому, чому Боночці так не щастить?
Їхати зараз у нову сім'ю, яка також тимчасова... Нічого гіршого для неї і не придумаєш. Чемна, віддана, розумна та прекрасна наша\не наша дворняжечка, тримайся там, тобі обов'язково пощастить!!! Ми дуже тебе полюбили і бажаємо тобі стати для нових справжніх твоїх хазяїв найулюбленішою та найдорожчою собачкою.
Ридаю, адже сьогодні ми останній раз купалися із Боною в нашому озері... 😭
Кожного разу із болем читаю такі історії. Якби могла - взяла би. Але вже ледве тягну своїх 16( До війни було якось легше.
Най для Боночки знайдеться любляча родина!
Вражена щоразу такими Людьми, як Ви! Нехай нарешті стане не так важко 'тягнути'. А ще краще - нехай нарешті люди стануть людьми і не викидатимуть хвостиків на вірну смерть.