Думаю, навіть якщо людина ніколи нікуди за все життя не переїжджала, все одно зрозуміє хоча б частинку почуттів напередодні виїзду.
Так, сьогодні був насичений зборами та справами день. Кожного разу, розуміючи, що я не скоро тут побуваю, хотілося побільше нафотографувати. Але ж - краєвиди не змінюються, слава Богу. Хіба що через війну. Росіянці ж випалюють та руйнують все, куди тільки ступає їх брудний варварський черевик. Дісталося свого часу і нашому селу... Досі після окупації не маємо ні школи, ні садочка для малюків. Та й мало зовсім людей змогли повністю відновити знищені орками домівки. Нам пощастило : вціліли і самі, і майно збереглося. Тепер воно вже переїхало до батьківської хати. А ми сьогодні доскладали решту своїх речей, і завтра готуємося в далеку путь. Автівка заправлена, хоча цього може не вистачити. По дорозі додамо ще.
Почався незвичний день звичною прогулянкою лугами. Із взуття у мене залишились тільки 'шльопки', тому прийшлося намочити ноги в росі. Але це тільки збадьорило. От кліща зловити босою ногою - це було страшно. А під шльопками постійно щось хрустіло. Нахилилася, а там море міні-равликів!😍
Встигли і в місто з'їздити. Там здивував дизайнер, який підбирав фарбу для ось цього ресторану. Не думаю, що стиль будівлі схожий на стиль будинків за ним. Тому не розумію, чому фарби вибрані саме під колір хмарочосу.
Вечір - прогулянка на озеро. Хоча і на новому місці теж буде де купатися із песиком, та попрощатися із улюбленою 'Вісімкою' - то святе! 😉
А от на ділянці із всіх рослин найбільше шкода прощатися із трояндами Миру, що подаровані евакуйованим розплідником донецького міста. Війна не пощадила нікого... Хотілося б мені хоча б один кущик на пам'ять взяти з собою. Та - не на часі. Не приживеться. Нехай вже тут розквітають, без переїздів. На радість майбутнім хазяям. На благо найшвидшої поразки росії у цій несправедливій агресії проти нас.
