Наші прогулянки із песиком потроху стали розширяти свою географію. Освоюємо нові маршрути, все сміливіше виходимо на нові стежки. Тут мені важливо було знати, чи не водяться часом десь на напівзакинутих підприємствах зграї бродячих собак. Колись їх тут було дуже багато: зі всіх навколишніх сіл цуценят привозили 'викинути' саме сюди. Адже тут був колись давно худобозабійний пункт, по-простому - бойня. Де привозили дійсно на забій худобу, щоб її заготовити для продажу в магазинах. Звісно, песиків тут підгодовували. Тому й 'викидалося' сюди море цуценят зі всього світу...
Та тепер цієї бойні вже 30 років як не існує. На території зараз прибрано, чисто і красиво. Працює шиномонтаж, мийка авто і пошта 'Делівері'. А охороняє цю територію лабрадор. І ніяких бродячих собак немає.
На одному із наших маршрутів мене вразила величезна кількість дерев дикої аличі. Вони дуже рясно всипані сливочками, які просто падають на землю, і ніхто їх не збирає. Ця місцина досить віддалена від житлової забудови. Навколо тільки городи та луки.
Цікаво, що сливочки тут бувають різного кольору: жовті та сині. Причому на одному і тому ж дереві можна побачити вже достиглими обидва варіанти. Не знаю, з чим це пов'язано. За смаком вони майже не відрізняються. А от жовта алича на різних деревах буває зовсім різна. Я вже знаю одне деревце, з якого не треба зривати їсти сливочку. Вона така кислюча, що зводить щелепи. 😅
А сьогодні на одному із дерев, обвитому до неможливості виноградною лозою, я побачила прекрасні грона! Так-так, тут буде справжній виноград, і його можна буде зібрати. Звідки він взявся у такому віддаленому місці - не знаю. Але ж який красивий, здоровий і рнеушкоджений! І обробок ніхто йому не робив, і не обрізав, не пасинкував, не чеканив. А він ось який:
Отакі бувають чудеса. 😉
