Ще один надзвичайно важливий аспект, який трапляється у багатьох людей: коли хазяїн песика чи котика важкохворий, виникає проблема догляду за тваринкою. І досить часто буває, що навіть шукають пухнастику нову сім'ю. А люди навколо досить часто засуджують за це хазяїв.
Коли раптом отримуєш діагноз 'онкологія', часу на роздуми 'що робити' просто немає. Ти терміново летиш по всіх можливих і неможливих маршрутах поліклінік, лікарів, лабораторій, обстежень, тільки б пошвидше почати лікування. А в цей час у тебе вдома - два песики і три котики. Вони живі. Справжні. Вони звикли тільки до тебе, до твого вигулу, до твого раціону їжі для них. Повірте: пріорітетом стануть не пухнастики!
Мені просто пощастило, що приїхала моя донечка і була весь час лікування зі мною. Тому тваринками дома міг опікуватися чоловік. Так, годувати їх якось йому вдалося. Хоча - через півтора місяці всі тваринки стали круглими від перегодовування. 😁 Але ще й від того, що із песиками ніхто не гуляв. Не маючи фізичного навантаження, вони й почали набирати вагу.
Я знала, що після операції не зможу найближчих кілька місяців взяти в руки повідці і піти гуляти кілометри шляху. Знала також і те, що мій коханий із собаками на 'Ви', гуляти з ними він не вміє і не захоче. Тому змирилася із тим, що мої улюбленці проводять час у дворі. Тільки іноді можна їх розіграти м'ячиком чи пулером, щоб побігали.
Але ось посадили грядки. І вже 'з розгону' по перцю та огірках не пустиш бігати собак. І - все, доля жорстока: сиди, їж і набирай жиру...
Але одного прекрасного дня чую від коханого фразу: 'Ти як почуваєшся? До лісу дійдеш?'
Не повіривши у свою здогадку про вигул песиків, кажу: "Так, дійду".
Виходжу у двір. А собачки вже від радощів скачуть навколо чоловіка, відчувши близькість прогулянки! 😍
Так, ми чудово пройшлися лісом. Навіть дехто покупався в озерці, начіплявши потім на себе лептюхи.
Так, мені не було легко: свіже повітря заставляло глибоко дихати, а це поки що вдається важко. Але оця постійно протягнута до мене рука, оці щасливі улюблені створіння, що носилися лісом вперше за кілька тижнів, - це щастя.
І ніколи не засуджуймо людей, що потрапили в скрутне становище і прилаштовують свого улюбленця в добрі руки. Не в кожного є така ДОНЬКА і такий ЧОЛОВІК. 💞
Захоплююсь тобою, тезко! А я весь час дома - набираю вагу...((( І справа тут не в онкології - мені замінили в 2015 році тазостегневий суглоб, але я дуже шкутильгаю, ходжу з двома палицями...((( Зате маю змогу ходити, бо до того три роки майже зовсім не ходила...
Ось які ми, україночки. Не здаємося ні в якому разі, що б там не сталося!
Тримайтеся, Ви теж великий молодець! А вага то не найстрашніший 'гріх', головне - є змога ходити. Дякую Вам за коментарі, будьте здорові!
Щиро дякую! А нічого, що я на "ТИ"?)))
Нічого! 😉