Чудовим був учорашній вихідний.
Такий, про який можна було мріяти.
Такий, якого можна чекати роками.
Це все написані просто слова. Але викликані ці слова почуттями, що виплеснулись бурхливою прекрасною рікою із душі саме вчора, по приїзді на улюблену Десну.
Я знаю, чому так сталося. Ми нарешті знайшли саме такий берег річки, який найкраще характеризує саму річку. За багато років поїздок вихідними на Десну у мирні часи ми її вивчили у доступних межах. І тому я знаю точно, що місце розташування має дуже велике значення. Бо хочеться за короткий час знаходження на природі відчути характер річки максимально обширно. Тим більше, якщо ти ще й розраховуєш порибалити: риба теж любить максимально різноманітний рельєф дна.
Саме через те, що берег Десни був просто пречудовим, а погода - теплою, сонячною, весняною, я одразу ж побігла фотографувати цю неймовірну красу.
А коли нарешті передихнула від цього заняття за чашкою кави і взяла в руки вудку, насолода від Десни стала зовсім повною. І хоча дуже довго спіймати нічого не вдавалося, віра та надія побачити нарешті хоча б одну рибинку не згасала. Як то кажуть, - хоч би руки рибою пахнули. 😄 Тим більше, що по дорозі на риболовлю цього разу не трапилося жодної поганої прикмети. 😊
І через деякий час у мене спіймалась ця довгоочікувана рибка!!! Так, це був малесенький окунь. Так, зазвичай такою рибою не хваляться. Так, частіше за все вона навіть дратує рибалок, що розраховують на трофеї.
Але у мене стався вибух щастя всередині! Як же давно мої руки не тримали нічого подібного! Як я скучила за цим ароматом, за відчуттями покльовки! Ви не повірите - двадцятип'ятикілограмового сома витягувала колись майже з такими ж емоціями.
Потім побачили ми і плітку правильних весняних розмірів, і ще кілька маленьких рибок. Навіть червонокнижний підуст спіймався, і одразу ж був випущений у рідну стихію підростати. Як згодом випустила і окуня - одразу не можна було, бо це погана прикмета: якщо відпустити першу рибину, то кльову не буде. 🙃
