Мені дуже подобається, що у Львові нарешті запровадили хвилину мовчання. Тобто, вона завжди була (дивно, що я вжила слово завжди, адже завжди - я маю на увазі з початку війни). Тиша огортає місто, наче хвиля спокою серед буремного моря. Вона приходить несподівано, змушує завмерти навіть тих, хто поспішає, хто не звик зупинятися. 9.00. Нас хвилина мовчання зустрічає на перехресті Стрийська-Наукова. Ми з дитиною як завжди запізнюємося, я дратуюся, дощ, холодно, мряка. А потім все стихає, всі зупиняються. Ми зупиняємося. Дихання стає глибшим. Думки сплітаються у важкі вузли роздумів. У цей момент згадуєш про тих, хто мерзне в окопах, про тих, хто щойно закрив очі назавжди, про тих, хто у цю саму хвилину збиває ворожий дрон, відстоюючи життя. Хвилина мовчання — це не просто пауза, це місток між буденністю та справжнім відчуттям ціни свободи. Ця хвилина повертає тебе до реальності.
І ти розумієш, що найменше, що ти можеш зробити в цю хвилину, коли серце стискається так, що може розірватися на шматки, то зупинитися і подумати. Деколи я встигаю ще подумки проговорити “Отче наш” за тих, хто виконав свій громадянський обов'язок і пішов у кращий світ. А потім реальність повертається, світ знову пульсує новинами, голосами, шумом дощу. Але ця хвилина не минає безслідно. Вона залишається в серці, змушуючи ще раз замислитися: що не так з цим світом? Як слова можуть бути такими пустими, а рішення — такими цинічними? На фоні вже не гімн, а новини. І ти вкотре дивуєшся як іноземні політики можуть так цинічно ділити ресурси, гроші, сфери впливу і не зважати на нас, 
людей. Дехто дивується, чому сьогоднішня політика американського президента так змінилася щодо України. А мені не дивно. Така політика була завжди, але вона приховувалася за якимись дурними гаслами і лозунгами - типу ми за демократію, ми за Україну. Та і європейські політики такі ж цинічні, тільки наразі говорять гарними фразами, а ми любимо вухами. Але поступово ілюзії розвіюються. Ніколи не забуду перші дні війни, коли посол України в Німеччині зі сльозами на очах вмовляв якогось німецького міністра допомогти Україні, а він просто казав - навіщо , адже вас і так захоплять…Це не люди. Смердючі мішки з грошима, безпринципні і злі. Нічого людського. Ілюзії поступово розвіюються. За роки ми навчилися бачити крізь гасла та обіцянки. Навчилися відрізняти реальну підтримку від політичної гри. Але серед цієї холодної логіки є місце для людяності. І хвилина мовчання, як проблиск світла, нагадує нам про це. Вона не змінює світ, але змінює нас. І поки є ті, хто зупиняється, щоб пам’ятати — надія жива. Вертаюся до роботи, заробляти, щоб бути багатими і успішними і зміцнювати свою державу ось, що ми маємо робити. Тепер це не просто фрази “успішного успіху”, тепер в нас є мета - мета, яка виходить за межі особистих амбіцій. Це мета, що об'єднує нас як народ, як націю, яка бореться за своє місце у світі. Ми працюємо не лише для себе, але й для тих, хто зараз захищає нашу свободу, для тих, хто віддав своє життя за нашу незалежність. Кожен наш крок, кожна дія — це внесок у майбутнє, яке ми будуємо разом. Ця хвилина мовчання нагадує нам, що навіть у найтемніші часи є світло, є сила, є людяність. І поки ми пам'ятаємо, поки ми діємо, поки ми віримо — ми непереможні. Наша мета — не просто вижити, а створити світ, де кожна хвилина мовчання буде не про втрати, а про перемоги, про життя, про мир. І ми знаємо, що це можливо, бо ми — Україна.
Congratulations @mariana.horban! You have completed the following achievement on the Hive blockchain And have been rewarded with New badge(s)
Your next target is to reach 20 posts.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out our last posts: