Стосовно спогадів, я не думаю, що це погано - згадувати те, що було. Тому що це стане непропрацьованою травмою. Подруга, з якою ми зустрічались, розказувала про свої відчуття зранку 24 лютого зі сльозами на очах, хоча перед цим ми говорили і про страшніші речі. Просто це був перший раз, коли вона комусь сказала про те, як їй було страшно.
Дякую, що поділились. Стосовно спогадів, якщо вони "не заважають" "жити", тоді це дійсно той трамплін, із яким необхідно справлятись для подальшого "самоудосконалення"/ "розвитку".
П.с. Як же ш складно словами передати думки та відчуття, скрізь треба ставити "". Кожне слово можна сприйняти як 10 різних переживань.
Особливо зараз...
Звичайно, у всьому треба знати міру