Несподівано теплий вечір спонукав пройтися вздовж улюбленого потічка, що за великим полем. Термометр показував +1, вітру не було взагалі: після кількох морозних днів у повітрі запахло весною. Єдине, що мене завжди насторожує у таких потепліннях, - це кліщі. Адже гуляємо ми із песиком трав'яними полями, де цих кровососів сила-силенна. І якщо в мороз вони сплять, то при найменшому теплі прокидаються і одразу шукають жертву, де би підкріпитися свіжою кров'ю. А заодно можуть доставити смертельно небезпечний для собаки вірус, чого аж ніяк би не хотілося пережити. Обробити песика поки що ранувато, - ще морози попереду, не хочеться зайвий раз травити його організм препаратами від паразитів. Особливо після того, як через краплі для блох втратила дочкиного улюбленця Няма... Тому просто після кожної прогулянки я вичісую шерсть Хенка, щоб зняти випадкових кліщів.
Отакі непрості нюанси прогулянок на природі вже стали звичними і доведені до автоматизму. Тому - весело йдемо полем до потічка і річки, вдихаючи аромат теплого лютневого повітря.
Ось наш потік. Влітку тут ловляться величезні головні, трохи менші карасики і коропчики, і зовсім манюні окуньки. А зараз видно мілкоту, чисте дно, і навіть не віриться, що тут може жити риба.
Далі потічок впадає у стрімку річку Вілію, яка ніколи не замерзає. Тут риби не половиш. Та, дивлячись на її акваторію, можна допустити, що рибі ця річка до вподоби і вона тут водиться. Цікаво, що далі Вілія впадає у річку Горинь. Та ж, своєю чергою, впадає у Прип'ять. Далі ці води течуть у Дніпро. І впадають аж у Чорне море. Гарна географія, як і гарна наша неосяжна Україна. Якби не війна, можна було б провести багато експедицій прекрасними ріками Батьківщини... На жаль, зараз це неможливо. Тому насолоджуємось тим, що досяжне.
Вілія.
Через велику річку проходу немає, тому йдемо вздовж потічка у бік дому. Ось наш "водопад", що утворився на поламаній кладці. Замерз, але течія не зупинилась і все так само гуде.
І тут раптом Хенк піднімає десь з-під дерев над потоком чаплю! А за нею слідом злітає і друга! Вони тут були парою!!! Як? У лютому, чаплі? Вони ж - перелітні і в нас не зимують! Невже прилетіли? А в нас січень теплий був, а вже у лютому - зима на всю котушку... Як же вони виживуть?
Ось вони, полетіли над полем...
Я обожнюю цих птахів ще з часів, коли ми регулярно рибалили із човна у диких верхів'ях Київського водосховища. Саме там я вперше побачила так багато чапель, як на цій картинці. Саме там можна було спостерігати, як вони полюють на рибок. Як живуть, де гніздяться, як ховаються від людей. Неймовірні величні птахи!
Дуже надіюся, що ці дві чаплі не замерзнуть у нас, поки прийде весна. 🌞
