" А я вже Таню на лід вивозив 😉" - ще 23 грудня написав мені наш давній друг із Броварів. І підкріпив свій допис світлиною, де моя подруга по риболовлі зайнята улюбленою справою.
"Хто не любив, той не зрозуміє" - ця крилата фраза постійно вживається друзями-риболовами, коли вони намагаються розповісти про нірвану полювання на рибу неприсвяченим людям. Отак і мені - завжди важко пояснити, чому мене тягне не тільки влітку вийти на водойму і спіймати свою рибу, а й взимку не сидіти в хаті.
Крига - це маленький шанс спробувати знайти рибу там, де вона є. Це схоже на риболовлю з човна, де ти можеш пересуватися не тільки по берегу, а по всій акваторії водойми. Шанси спіймати нормальну рибу таким чином збільшуються втричі. Правда, і зусилля її знайти збільшуються в рази. Особливо коли ми говоримо про полювання на хижу рибу. Тут тобі аж ніяк не вдасться пробурити одну ополонку, сісти над нею на весь світловий день і ловити. За хижаком потрібно побігати, буває, не один кілометр. Набурити не один десяток ополонок. Спробувати не одну вудку і не одну приманку. Аж поки не підбереш до тієї хитрої риби свій "ключик" і не почнеш витягати з ополонок один за одним гарних окунів, щук чи судаків.
Бо хижа риба не стоятиме на одному місці. Вона постійно рухається в пошуку дрібної та не дуже рибки, якою харчується все своє життя. І в моменти, коли ця риба полює на своїх мирних родичів, її найпростіше спіймати. Адже хижак у ці моменти повністю "втягнутий" у процес полювання і кидається на все, що рухається і хоч якось нагадує йому смаколика. Тому буває, що кормову базу хижака легко узнати по рибці, яка "вилітає" з його пащі. І, до речі, - потім підбирати приманку, яка найбільш схожа на це. А також намагатися повторити штучною приманкою ті ж рухи, які робить оця рибка, що у хижака в пащі, при плаванні під водою.
Шкода, що немає у нас поблизу "диких" водойм. Одні приватні орендовані ставки. Там свої правила на кожній водоймі. І я не впевнена, що, прийшовши завтра на кригу ставка біля дому, нас не попросять звідти піти. Бо чомусь риболовів на кризі я ні разу тут не бачила. Тому нам прийдеться спробувати це на своїй шкірі, інакше - ніяк не довідатись, що тут робиться.
А поки - спостерігаю, коли, нарешті, на нашому ставку встане дійсно міцна крига. Насолоджуючись щоразу величчю природи та її красою.
