Скільки не намагаюся стримати себе від весняного буму грядок, нічого не виходить. Мабуть, надто сильні у мене гени від прадідів у цій справі. Адже вже ж і город віддали молодим сусідам, бо нам він завеликий і важко на одні руки справлятися. Я ж поки що після операцій аж ніяк не можу розраховувати на самостійність у вирощувані городини. Ба навіть як помічник я теж не гожуся. А постійно просити когось, щоб просапав, обробив, підв'язав чи ще щось - не будеш. Тому й вирішили: ніякої розсади цього року ми не заводимо, а на грядки купимо пару стебел помідор, огірків, та ще посадимо цибульки і зелені посіємо.
Але ж я нестримна: попросила у доньки інформацію, які цікаві насіння продаються у Франції, де вона зараз живе. І отримала в посилочці ось таке насіннячко:
Ну і як тут відмовити собі у задоволенні виростити врожай помідорів чері, насіння яких приїхало за три тисячі кілометрів? - Вірно, ніяк! 😁
Моя однокласниця порекомендувала свій спосіб вирощування розсади. Вона насіння пророщує, і лиш потім саджає у стаканчики. От я і поставила пророщувати. А сама... на 10 днів потрапила у лікарню.
Думала - все, пропали насінинки, прийдеться переробляти все. Аж ні: по приїзду додому розкриваю свої 'рулончики', і бачу - пора садити!
Організувала собі зручне робоче місце, і - вперед!
Скажу чесно: такий спосіб посіву розсади помідор мені не сподобався. Надто ніжні оці пророщені насінинки легко можна зламати при упаковці у грунт. Краще все ж таки сіяти, як завжди, а потім пікірувати рослинки. Але - почата справа вимагає завершення. Тому все висадила, покропила святою водичкою😁, поставила у теплому темному місці і накрила папером. Побачимо, що із цього вийде. Бо чері - мої найулюбленіші помідори. Тим більше ці, що із любов'ю подаровані дітьми.😎
