Коли прийшов час написати черговий пост для моєї улюбленої спільноти QUAC, я задумалася: "Про що ж я хочу сьогодні розповісти"? Збоку працював увімкнений телевізор і в один момент мою увагу привернув фільм, який там ішов. Це був якийсь психологічний трилер з елементами фільму жахів про квест-кімнату, де за невиконане завдання можна померти. Я не помітила, як я "залипла" на добрих п'ять хвилин, доки не увімкнулась реклама.
Тут мені і прийшла думка - напишу пост про фільми жахів, точніше про те, чого ж люди так люблять боятись, тобто не просто дивитись фільми, а саме відчувати відчуття страху чи емоційної напруги чи тривоги, якщо це трилер чи саспенс.
Насправді люблять відчувати страх і лякати один одного доволі багато людей, проте найбільше це полюбляють діти та підлітки. Згадаймо, як ми полюбляли у дитинстві розповідати один одному страшні історії про темну кімнату, криваву руку чи інші подібні штуки, і бажано це було робити у повній темряві, максимум підсвічуючи собі ліхтариком, щоб було ще страшніше.
А фільми жахів? Коли ми були дітьми, то не пропускали жодної жахалки (якщо батьки дозволяли, звісно), яка ішла по телевізору. Тоді ще не було інтернету, а відеомагнітофони були в одиниць, то ж доводилось полювати на цікаві фільми на нечисленних тоді телеканалах. Особливо страшно було дивитися такі фільми жахів наодинці, бо їх показували пізно ввечері. Інколи здавалося, що з телевізора, який був єдиним світлом у кімнаті (бо хто дивиться жахастики при світлі) вилізе якийсь Фреді Крюґер і затягне тебе в середину. Я, до речі, дуже полюбляла фільми про цього маніяка у смугастому светрі з лезами на пальцях, який здійснював свої злодіяння у світі снів. Ну і як після такого заснути? Але коли мені вдавалося заснути, жодні жахіття мені не снилися. Міцні були у мене нерви в дитинстві 😧
Бажання полоскотати собі нерви - це не винахід сучасного людства. Ми завжди полюбляли страшні історії. Ви ж на дитячі казки погляньте! Навіть відредаговані укладниками, які збирали народний фольклор, вони доволі криваві. А своєму первісному вигляді всі сучасні казки не відрізнялися від тих страшних історій, які так полюбляють розповідати та слухати сучасні діти.
Мабуть перші страшилки розповідали один одному первісні люди, сидячи біля вогню і закрившись у печері на ніч. Тільки це були не зовсім страшилки, а історії, сповнені кривавого реалізму, бо життя у прадавні часи було дуже важким та жорстким. То були по справжньому темні роки, ще до світанку людської раси. Можливо, бажання пережити страх - це якийсь атавізм, який закодований на генетичному рівні, як нагадування про глибоке темне минуле.
А можливо потреба на короткий час відчути страх - це бажання впустити в себе темряву і переконатися у її реальності. Коли ж реальна темрява, то і світло теж. Можливо нам бракує віри у щось світле і хороше і ми таким чином, як це не парадоксально звучить, хочемо її здобути.
Може ще є якісь причини, не знаю. Але з віком привабливість страшних історій знижується. Мабуть тому що реальна дійсність і невідворотність часу починає лякати більше. Тоді вже більше хочеться подивитись який добрий та світлий фільм, бо зараз мені після жахастика перед сном мені вже може наснитися кошмар. Мабуть пошукаю пульт та перемкну телеканал 😃.
Фото 1 автора cottonbro з Pexels
Фото 2 автора Elti Meshau з Pexels
Фото 3 автора luizclas з Pexels
Дуже полюбляю фільми жахів, а особливо містичні. Але, на жаль, останнім часом їх мало якісних...
Мені також більше саспенс подобається, ніж "кривавий треш", але не містичні фільми, а ті, де препарують людину та її психологію:)